Уроки впровадження накопичувальних пенсій у Польщі, що варто взяти до уваги

Уряд України готується до прийняття комплексної пенсійної реформи.
Окрім перегляду солідарної системи, вона передбачає запровадження загальнообов’язкової накопичувальної системи.
Це дозволить українцям формувати особисті накопичення та підвищувати розмір майбутньої пенсії. Необхідність реформи обумовлено демографічними процесами в країні під час війни, а саме: падіння народжуваності, масова міграція українців за кордон, зменшення кількості працездатного населення тощо.
На додачу, коефіцієнт заміщення (відсоток від зарплати, який людина може отримувати в якості пенсії) наразі складає близько 32%.
Тобто при виході на пенсію доходи людини падають втричі. Як зазначають в Уряді, після проведення реформи солідарна система забезпечуватиме коефіцієнт заміщення зарплати на рівні 40%, а накопичувальна доповнить солідарну ще на 20%, що у підсумку відповідатиме міжнародним стандартам. Утім накопичувальна система має як прихильників, так і противників, адже в суспільстві існує багато міфів, пов"язаних із цим.
Аби розібратися в питанні, пропоную дослідити міжнародний досвід впровадження пенсійних накопичень.
Зокрема, на прикладі Польщі розглянемо, як запроваджувалась обов’язкова накопичувальна система, якими були її цілі, чи були вони досягнуті, і, головне, які уроки може винести з цього Україна. Передумови пенсійної реформи Польщі У середині 90-х видатки на солідарні пенсії в Польщі сягали 14-15% ВВП (в Україні до початку війни — 9,5% ВВП (2021 р).
Водночас розмір ставки відрахувань в Пенсійний Фонд становив 45% від фонду заробітної плати, а середній вік виходу на пенсію складав 55 років для жінок і 60 років для чоловіків.
Читайте також: Знову пенсійна реформа: як зміниться розрахунок виплат і скільки потрібно буде накопичувати на старість? Пенсійна система країни зіштовхнулась з проблемами, притаманними українським реаліям: зростаючий дефіцит Пенсійного фонду, актуарно незбалансований бюджет, старіння населення, падіння народжуваності тощо.
Коригування пенсійної системи були неефективними, необхідні були системні зміни. Маючи такі умови (до речі, менш критичні для Польщі тих часів, ніж сьогодні для України), Уряд країни ухвалив рішення про необхідність реформи та впровадження багаторівневої пенсійної системи. Трирівнева пенсійна система Реформа пенсійного забезпечення Польщі відбулась у 1999 р.
Її суть полягала в переході від однорівневої (солідарної) пенсійної системи до багаторівневої, з сукупним рівнем відрахувань громадян на пенсії у розмірі, який на той момент знизили до 19,52%.
Система виглядала так: Обов’язковий перший рівень.
Відрахування в солідарну систему зі ставкою податку (внеску) – 12,22% від заробітної плати. Обов’язковий другий рівень.
Відрахування в накопичувальну систему зі ставкою внеску – 7,3% від заробітної плати. Добровільний третій рівень.
Добровільні відрахування, де учасник самостійно визначає ставку внеску, яку перераховує в недержавні пенсійні фонди, індивідуальні пенсійні рахунки (2004 р). Перший рівень був обов’язковим для громадян у віці 50 і більше років.
Громадяни 31-50 років обирали між варіантами: 1-й + 2-й рівень або тільки 2-й рівень.
Для тих, кому 31 рік і молодше, були обов’язковими 1-й і 2-й рівні.
У результаті реформи очікувалось: Досягнути відновлення фінансової стабільності в довгостроковій перспективі. Стимулювати громадян до активного довголіття (довше працювати і відкладати). Зменшити пенсійні виплати з солідарної системи – у бік актуарної справедливості (коли сума внесків, сплачених віковими групами протягом трудового життя, дорівнює сумі виплат, отриманих у період перебування на пенсії). Розмежувати ролі перерозподілу та заміщення доходу:- мінімальна пенсійна виплата фінансується з державного бюджету;- додаткові пенсійні виплати фінансуються із накопичувальної системи. Витрати на перехідний період мали бути профінансовані за рахунок надходжень від приватизації, накопичень у пенсійній системі та з державного бюджету. Накопичувальна пенсійна система була децентралізованою.
На старті вона складалась з 19-ти пенсійних фондів, більшість з яких заснували відомі міжнародні корпорації з досвідом управління пенсійними коштами.
Держава не брала участі в управлінні і не виступала засновником жодного приватного пенсійного фонду.
Той факт, що пенсійними фондами керували міжнародні корпорації з репутацією, сприяв довірі населення.
Запущена система була доволі ефективною.
Про це свідчать дані про активи та внески, а також порівняння дохідності пенсійних фондів з інфляцією.
«Прогнози» скептиків і противників щодо неможливості забезпечити дохідність внесків, більшу за інфляцію, або їх збереження від зловживань, не виправдалися.
Середня дохідність з 2000 по 2013 рр.
склала 9,79%, в той час як середній показник інфляції за цей період був 3,32%. Зміни в системі Перші зміни відбулись у травні 2011 р., коли ставку внесків до накопичувальної системи знизили з 7,3% до 2,3%, а різницю у 5% від зарплати направили в солідарну систему. Друга частина змін відбулась у 2014 р., коли набрав чинності новий закон про пенсійну реформу.
Відповідно до закону 2014 р., обов"язковий другий рівень індивідуальних рахунків став добровільним для всіх нових учасників трудової діяльності.
Також, згідно із законом від 2014 р., облігації з відкритих пенсійних фондів були перенесені на спеціальний рахунок в Управління соціального страхування (солідарна система), натомість акції залишились у фондах. Протягом трьох місяців поляки повинні були вирішити, чи залишати свої пенсійні заощадження у фондах, чи економити на пенсію лише в Управлінні соцстраху.
Якщо ж цього вони не зробили – весь їх пенсійний внесок продавався в солідарну систему.
За оцінками польського уряду, передача всіх інвестицій у державних облігаціях, які становили близько 51,5% активів, що були у розпорядженні відкритих пенсійних фондів, мали зменшити державний борг приблизно на 9,3% від ВВП у 2014 році. Таким чином, відбулась передача всіх інвестицій у державних облігаціях від відкритих пенсійних фондів 2-го рівня до солідарної системи та зміна інвестиційних можливостей для відкритих пенсійних фондів.
Так, 3 лютого 2014 р.
уряд перерахував близько 153 млрд.
злотих (50,71 млрд дол.
США) в активах від відкритих пенсійних фондів другого рівня до Державної установи соціального страхування (ZUS).
Кошти від передачі державних облігацій в ZUS були зараховані на спеціальні індивідуальні субрахунки в ZUS, і відповідно враховуються при призначенні пенсії за віком із солідарної системи. Через виклики кризового періоду, у т.ч.
неможливість польської економіки витримати «витрати» перехідного періоду, протягом якого накопичувальна пенсійна система запрацювала б на повну потужність, уряд фактично відмовився від запровадження накопичувальної пенсійної системи. Результат кроку назад Через зміну пропорцій у бік солідарної системи підвищився ризик не зростання чи не індексації пенсій.
Відбулось зниження ролі пенсійних фондів як внутрішніх інституційних інвесторів.
Пенсійні фонди були великими гравцями на біржі, як наслідок, волатильність Варшавської біржі зросла.
Пенсійні фонди менше залучалися до розміщень паперів на первинному ринку. Саме тому «згортання» накопичувальної пенсійної системи у 2011-2014 році, врешті решт, стало не крапкою, а лише комою перед подальшим поверненням урядів Польщі до розвитку накопичувальної системи.
Вже у 2018 році, зрозумівши негативні наслідки попередніх рішень, уряд Матеуша Моравецького запровадив обов"язкову накопичувальну програму – Програму капіталу працівників (індивідуальні пенсійні рахунки). Відродження накопичувальної системи Закон «Про програми капіталу працівників» (Pracownicze Programy Kapitalowe — РРК) від 2018 р.
встановлював нову схему професійних пенсійних накопичень.
Вона охопила всіх найманих працівників за трудовим договором, віком 19-55 років (близько 11,5 млн осіб).
Польський уряд вивчив минулі помилки та зробив низку змін до накопичувальної системи: Дозволено добровільно вступати до накопичувальної системи (РРК) працівникам віком 55-70 років.
Раніше такої можливості не було, що значно обмежувало участь громадян передпенсійного віку у формуванні накопичень. Встановлено обов"язкові внески не тільки для працівника, а й для роботодавця. Введено систему автозапису (auto-enrolment), за якої в учасника є можливість відмовитись від участі, але держава з періодичністю в 4 роки поновлює його участь. Запроваджено систему фондів життєвого циклу (lifecycle funds).
Під час приєднання до накопичувальної системи працівники були автоматично розміщені в одному з п’яти фондів життєвого циклу, які відповідали даті їхнього народження.
Фонд провадить інвестиційну політику у відповідності до віку своїх учасників, і має змінювати свої інвестиції разом зі зміною віку учасників. Уряд також передбачив певні етапи для впровадження нової реформи в залежності від розміру підприємств.
Першими приєднувались великі підприємства, потім середні і згодом малі.
Розмір внесків до РРК був встановлений наступний: Найголовніша зміна відбулась у трансформації джерел сплати внесків.
Відтепер це не держава (як частина соціального податку 19,52%), а працівник за добровільним виявом, та роботодавець, який зобов"язаний сплачувати співвнески, якщо цього хоче працівник. Працівники із заробітною платою нижчою за 120% мінімальної зарплати сплачували зменшені обов’язкові внески, але не менше 0,5% зарплати.
Додаткова доплата здійснюється з Держфонду праці.
Це включає початковий заохочувальний одноразовий внесок 250 злотих (€60) та річний платіж 240 злотих (€57) для тих, хто робить внесок. Система пенсійних накопичень РРК працює і донині за такими основними принципами: Джерелами для сплати внесків є кошти працівника та роботодавця. Роботодавці обирають керуючого активами з-поміж переліку: компанії з управління активами; загальні пенсійні товариства, пенсійні товариства працівників, страхові компанії (що мають досвід роботи з фондом страхового капіталу). Структура інвестиційного портфеля налаштовується відповідно до етапу життя учасника (life-cycle funds), а інвестиційний горизонт встановлюється на фіксовану дату (2030, 2035, 2040 тощо): де чим коротший строк, тим менша доля акцій в портфелі. Виплати з РРК можуть здійснюватися після досягнення учасником 60 років. Стандартною виплатою є одноразове зняття 25% коштів (неоподатковуваних), а решту можна зняти у вигляді пенсійних виплат протягом 10 років. Всю суму можна отримати одноразово, але оподатковуватиметься 75% заощаджень на РРК.
Заощадження також можна використати для придбання ануїтету у страховій компанії. У працівників є можливість відмовитися або знову приєднатися до плану РРК.
Працівники, які відмовилися, будуть автоматично повторно зареєстровані через чотири роки після відмови (auto-enrollment).
Тобто нова програма одночасно і обов"язкова, і добровільна. Згідно з офіційною інформацією на сайті, за 5 років роботи нової системи РРК досягнуто таких результатів (станом на 30.11.2024): Вартість чистих активів фондів — 28,94 млрд злотих. Кількість активних облікових записів PPK — 4,35 млн. Загальна участь працівників у PPK становить 49,7% від усіх працюючих. Підприємства, які беруть участь — 326 тис.
компаній. Середній вік учасників РРК – 39 років. Нова система ще не охоплює 100% працівників, оскільки надана можливість відмовитись.
А оскільки польський уряд раніше вживав непопулярні кроки зі скороченням системи, то учасники повертаються повільно.
Два роки тому, на кінець 2022 р.
було 34,3% участі і 2,8 млн учасників.
Альтернативи пенсійним накопиченням не існує, тому кількість учасників буде і далі зростати. Важливі уроки для України Досвід Польщі показує, що хоч країна й проходила період згортання реформи, але все ж таки зрозуміла негативні наслідки цього рішення, пройшла певну еволюцію і повернулась до повноцінного функціонування накопичувальної пенсійної системи.
Цей приклад може дати нам цінні уроки, які варто врахувати при запровадженні накопичувальної системи: Джерелами внесків мають бути кошти працівника та роботодавця. Працівники мають обов"язково за себе сплачувати внески, бо тільки це робить їх свідомими учасниками та сприяє покращенню їх фінансової грамотності. Необхідно надати всім категоріям громадян можливість участі. Відмова від участі може бути оформлена на умовах автозапису з періодичним поверненням учасника в систему (auto-enrollment). Потрібно передбачити пенсійні виплати до 100% суми, але з певними умовами. Найбільш адаптивною інвестиційною стратегією є система фондів життєвого циклу (lifecycle funds), яка залежить від віку учасників.