Війна з відмиванням грошей: як законодавство може виграти бій

У 2021 році світ сколихнула одна з найгучніших фінансових сенсацій — «Pandora Papers».
Міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів (ICIJ) оприлюднив документи, які викрили тіньову сторону світової економіки: приховані статки, офшорні схеми та мільярди, які рухаються поза межами офіційного фінансового контролю. Ця фінансова афера розкрила приховані багатства світових лідерів, політиків і бізнесменів, демонструючи, як завдяки тіньовим механізмам величезні суми уникають оподаткування та випадають із поля зору державних фінансових систем.
Наслідки цих дій руйнують економіки, послаблюють держави і вимагають глобальної реакції. Україна у вирі боротьби У масштабах України ситуація не менш вражаюча.
У 2021 році Держфінмоніторинг виявив підозрілих фінансових операцій на 135 мільярдів гривень.
Внаслідок цього до правоохоронних органів було направлено 1170 матеріалів, із яких більшість стосувалася серйозних фінансових злочинів. У 2023 році динаміка змінюється і кількість таких матеріалів скоротилася до 870, а загальна сума сумнівних операцій зменшилася до 85 мільярдів гривень. У 2024-му ми спостерігаємо ще більше падіння виявлення спроб відмивання коштів – 53 мільярди гривень і 780 направлених у правоохоронні органи матеріалів справ. Показники здаються тривожними, але проблема ще глибша: з 24 лютого 2022 року лише в Європейський Союз резиденти й нерезиденти України вивели 3 мільярди євро. Чи готове законодавство до таких викликів? Ситуація з «Pandora Papers» підкреслила важливу істину: бездіяльність у сфері протидії відмиванню коштів може мати катастрофічні наслідки для економік держав.
Україна, зі своїми зусиллями у сфері боротьби з фінансовими злочинами, стикається із питанням: чи здатна її правова система ефективно протистояти викликам, які виникають у боротьбі з «брудними» грошима? Першим кроком у цій боротьбі є розуміння масштабів загрози.
Наступним — визначення ролі законодавства як основного інструмента у протидії фінансовим злочинам.
Саме від цього залежить, чи зможе Україна забезпечити стабільність та захист своєї фінансової системи. Закони мають працювати на державний бюджет! Кожен платник податків, незалежно від того, чи представляє він державний або приватний сектор, є своєрідним інвестором України.
Саме їхні кошти забезпечують формування і реалізацію правової політики держави. І як будь-якого інвестора, їх цікавить ключове питання: скільки та коли він «заробить» на цих інвестиціях? Однак, чи можливо оцінити ефективність таких «вкладень» у боротьбу з відмиванням коштів через діяльність законодавчої, виконавчої та судової влади? Масив законодавства: кількість проти якості Система протидії відмиванню коштів в Україні побудована на основі Закону №361-IX («Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів…»), який з 2019 року зазнав 24 змін і пов’язаний із 415 нормативними актами.
Загалом у цій сфері функціонує близько 439 регулюючих документів, що створює складну систему, яка потребує високого рівня узгодженості та адаптації до сучасних викликів. Результативність виконавчої влади: цифри, які говорять самі за себе Дані Держфінмоніторингу наведені вище, демонструють значну кількість виявлених підозрілих фінансових операцій, однак реальна результативність державних органів у цьому процесі залишається під питанням. За статистикою Генеральної прокуратури, у період 2015–2018 років в Україні було зареєстровано 865 кримінальних правопорушень за ст.
209 ККУ, але лише 191 провадження дійшло до суду з обвинувальним актом (22%).
Це свідчить про суттєві прогалини у доведенні справ до завершення. За даними Вищого антикорупційного суду, із 12 розглянутих справ у сфері легалізації (відмивання) майна, більше ніж половина (58,33%) рішень судів першої або апеляційної інстанції були скасовані касаційним судом.
Така ситуація ставить під сумнів якість законодавства з точки зору його передбачуваності та відповідності стандартам Європейського суду з прав людини. Інвестиція без віддачі? Для платника податків, який інвестує у функціонування цієї системи, залишається невизначеним головне: який економічний та соціальний ефект мають закони? Скільки коштів реально повернуто до бюджету? Який обсяг незаконного майна було конфісковано на користь держави? Ефективність правової політики не можна вимірювати лише кількістю ухвалених законів або порушених справ.
Її справжня цінність визначається реальним впливом на економіку, суспільство та довіру до державних інституцій. Закони, що не приносять відчутного результату, ризикують стати інструментом формальної звітності, а не дієвим механізмом боротьби.
Важливо, щоб кожен закон працював як частина єдиної системи, яка приносить користь суспільству, забезпечує справедливість і зміцнює економічну безпеку України. Мета і результат: чому закони потребують вимірюваних показників? Сучасна система законодавства, що регулює запобігання та боротьбу з відмиванням коштів, повинна діяти за принципом стримувань і противаг.
Закон № 361-IX має запобігати злочинам, виступаючи інструментом превенції, а Кримінальний кодекс — застосовуватися як крайня міра, коли механізми стримування виявилися недостатньо ефективними. На папері система виглядає цілком логічно, проте в реальності її успіх можна виміряти лише конкретними показниками.
Наразі в рамках завдання №7 Цілі сталого розвитку ООН №16 визначено два індикатори: Кількість ідентифікованих ризиків у результаті Національної оцінки ризиків. Позиція України в рейтингу Basel Anti-Money Laundering Index, який оцінює ризики відмивання коштів і фінансування тероризму. Однак ці індикатори лише частково відображають реальну ефективність законодавства, оскільки між ними та цілями Закону № 361-IX немає прямого зв’язку. Ключ до успіху будь-якого закону — це можливість оцінити його вплив.
Ідея наскрізної оцінки ефективності законів базується на американській методології економічного аналізу права, яка пропонує максимально зменшити витрати й водночас збільшити економічну або соціальну користь.
Хоча цей підхід поки що не отримав належного впровадження в Україні, він має значний потенціал для вирішення складних завдань у сфері нормотворчості та постзаконодавчого контролю. Щоб зробити боротьбу з «брудними» коштами більш прозорою та дієвою, пропонується додати шість нових індикаторів: Кількість кримінальних проваджень за статтями 209, 2091, 306 Кримінального кодексу України. Кількість судових вироків за цими статтями. Загальна сума конфіскованих коштів або активів, переданих у дохід держави. Сума добровільно задекларованих коштів (із коригуванням стимулів у Податковому кодексі). Обсяг і вартість навчальних програм у Національній школі суддів і Тренінговому центрі прокурорів у сфері запобігання фінансовим злочинам. Сума міжнародної допомоги, отриманої Україною для боротьби з відмиванням коштів, із деталізацією за донорами та кредиторами. Ці індикатори створюють баланс між двома принципами: «батогом» і «пирогом».
Вони дозволяють оцінити не лише кількісні, але й якісні аспекти боротьби з фінансовими злочинами. Чому це важливо? Дані як основа політики.
Впровадження системи вимірюваних показників дозволить ухвалювати обґрунтовані рішення на основі аналітичних даних. Виявлення слабких місць.
Аналіз показників допоможе знайти прогалини в законодавстві та правозастосуванні: на досудовому слідстві при збиранні доказів; на судовому слідстві при доведенні вини підсудного; при виконанні вироку суду та конфіскації активів засудженого. Міжнародна співпраця.
Розширення системи індикаторів відкриває нові можливості для проєктних напрямків співпраці для КМУ і Групи Світового банку в рамках укладеного Меморандуму про взаєморозуміння. Вимірюваність як ключ до успіху Без чітких критеріїв оцінки ефективності ми ризикуємо перетворити бій з відмиванням коштів наосліп.
Закони — це не кінцева мета реформи, а інструмент, який має забезпечити реальний економічний і соціальний результат.
Тільки за умов системного підходу, прозорості та підзвітності можна виграти війну з фінансовими злочинами.