Що робити з держмайном або про важливу Перемогу, яка лишилась непоміченою

Наприкінці минулого року відбулась довгоочікувана подія, яка, на жаль, пройшла майже непоміченою в засобах масової інформації. Йдеться про прийняття Політики Державної Власності, - документу, який я особисто чекав принаймні 20 років та який має кардинально змінити правила гри в державі. Після розвалу СРСР, Україна, як одна з найбільш індустріалізованих республік колишньої радянської імперії, успадкувала шалений промисловий, інфраструктурний та сировинний потенціал, який, в комбінації з унікальним розташуванням країни, гарантував молодій незалежній державі безхмарне майбутнє та лідерство на світовій геополітичній та економічній арені. На превеликий жаль, треба констатувати той факт, що за час незалежності, ми (з невеликими винятками) так і не змогли скористатись цими унікальними конкурентними перевагами, щоб зробити радикальний економічний прорив.
Читайте також: Борги – не вирок для приватизації.
Скільки ринок готовий платити за цінні активи? Тіньова приватизація, корупційні схеми, неефективний менеджмент, а також гігантське лобі росії призвели до того, що наявні активи фактично обслуговували та працювали в інтересах окремо взятих бізнес-груп або ворожої держави, а Україна та її громадяни так і не відчули справжнього значення, важливості та цінності цих активів. Більше того, велика кількість унікальних підприємств / активів, які на момент набуття незалежності Україною, були справжньою перлиною, з роками втратили своє стратегічне значення та важливість, знецінились й перетворились на тягар для бюджету. Не в останню чергу, це відбулось у зв’язку із стрімким розвитком інших конкуруючих [регіональних] економік, які перехопили ініціативу, швидко витіснили Україну на світовій арені й фактично вбили деякі галузі економіки.
Приголомшливий розвиток високих технологій також посприяв занепаду, а в деяких випадках, повному зникненню деяких секторів локальної економіки. В свою чергу, держава, як адміністратор відповідних активів, не змогла або не захотіла вчасно відреагувати на глобальні тренди й, відповідно, втратила позиції... Очевидно, що цей status quo вимагає кардинальних змін і перегляду ролі держави в економіці. Перші системні, значні та відчутні кроки у підвищенні ефективності управління державними активами відбулись після Революції Гідності. Дивним чином, Нафтогаз вмить став прибутковим, так само, як деякі інші, "традиційно" збиткові державні підприємства, змогли продемонструвати неабияку конкурентоздатність та прибутковість. В першу чергу, зміни відбулись саме завдяки запровадженню якісного корпоративного управління, відходу від радянської моделі управління бізнесом, призначенню професійного менеджменту та наглядових рад.
Прямим наслідком цих змін стало викорінення корупційних схем, які роками виснажували цілі сектори економіки, в яких домінувала держава. В подальшому, цей тренд уповільнився й, на жаль, незалежні розслідування та занепокоєність громадянського суспільства щодо корупційних / непрозорих практик та скандалів в деяких секторах економіки, що контролюються державою, знову перетворились на буденність. Під час війни ми знову побачили системні кроки держави у підвищенні ефективності державного сектору та зміну курсу України від державного капіталізму до справжньої ринкової економіки. Сформувався системний запит на ефективних менеджерів та професійні наглядові ради в державних компаніях. Укрзалізниця, Укрпошта та Укрнафта є чудовими прикладами системних змін, наслідком яких є відчутне збільшення ефективності підприємств, які ще декілька років тому були збитковими, не могли ефективно виконувати покладені на них завдання, мали заборгованість по заробітній платі та не мали достатніх оборотних коштів. Курс на приватизацію "непрофільних" активів почав реалізовуватись й лише протягом останніх двох років відбулись гучні, а головне - прозорі приватизаційні процеси, внаслідок яких колишні публічні активи змінили власників на приватних, державний бюджет отримав величезні надходження. Звісно, можна дуже довго дискутувати щодо того, наскільки "на часі" приватизувати активи, коли в умовах війни, навряд чи можна отримати ринкову ціну та очікувати інвестицій від стратегічних іноземних інвесторів, які були б зацікавлені сплатити суттєво більшу ціну за ті самі активи в мирних умовах, тощо… Отже, повертаємось до Політики Державної Власності (далі – Політика). Приймаючи Політику, Україна вперше чітко та обгрунтовано артикулювала стратегію управління та розпорядження державними активами, у фокусі якої - радикальне зменшення участі держави в економіці й навіть її повний вихід з деяких секторів, при чому приватизація розглядається як основний інструмент змін. Політика досить чітко декларує, що держава, за деякими чіткими виключеннями, готова до масштабної приватизації більшості (!!!) державних активів. Якщо перекласти це на звичайну мову, то йдеться про те, що Україна прагне залишити в державній власності лише обмежену кількість дійсно стратегічно важливих активів, які забезпечують обороноздатність держави, а також тих, в яких приватний бізнес навряд чи може бути зацікавлений. При цьому, рішення щодо того, які саме активи залишатимуться в державній власності, прийматиметься з урахуванням багатьох критеріїв і не факт, що деякі активи, які, наприклад, номінально історично відносяться до оборонної галузі, але ж вже довгий час НЕ виконують відповідні функції, залишатимуться державною власністю. Відповідне рішення прийматиметься Мінекономіки за поданням органу управління, при цьому, останній має дуже добре обгрунтувати, чому саме цей актив заслуговує на те, щоб залишитись у державній власності. Щодо активів, які мають залишитись в державній власності, декларується запровадження кращих практик корпоративного управління, - професійні та досвідчені менеджмент, ради директорів, наглядові ради, врегульовано порядок адекватної компенсації членів органів управління тощо. Оцінка ефективності діяльності державних підприємств / доцільності їх подальшого перебування в державній власності здійснюватиметься за критеріями, притаманними приватному бізнесу, із застосуванням кращих міжнародних практик та з урахуванням глобальних трендів, зокрема, в частині виконання вимог щодо енергоефективності, поводження з відходами, антикорупційного комплаєнсу, інклюзивності, гендерної рівності тощо. Політика запроваджує принцип конкурентної нейтральності, таким чином, фактично ставлячи в рівні умови державний та приватний бізнеси. Не є таємницею той факт, що в деяких, особливо високо зарегульованих, індустріях, де держава історично має свою присутність, приватний бізнес майже ніколи не мав шансів на успіх.
Не в останню чергу, у зв’язку з шаленим державним лобі. (Заради справедливості, не можна не згадати про успішну конкуренцію Нова Пошта / Укрпошта, але ж цей кейс є скоріше унікальним винятком, ніж правилом) В більшості випадків, цей стан речей призводив до того, що приватні гравці або взагалі не хотіли входити у відповідні сектори або швидко втрачали до них інтерес після невдалого "спарингу" з державним конкурентом та системою, яка була повністю на стороні останнього. Не таємниця, що досить часто до подібних "спарингів" активно підключались правоохоронні органи, які робили все можливе для того, щоб приватний бізнес надовго втратив зацікавленість до конкуренції з державою. Врешті-решт, страждали кінцеві споживачі, адже, як відомо, природним наслідком відсутності конкуренції є зловживання та погіршення якості продукту. Й хоча в Україні вже імплементоване регулювання ЄС щодо державної допомоги [основною метою якого якраз і є забезпечення рівної та справедливої конкуренції між державним та приватним секторами бізнесу], цей інструмент ще не розпочав свою роботу в повному обсязі, тому закріплення принципу конкурентної нейтральності має стати додатковим важелем для захисту інтересів приватного бізнесу. Важливим є те, що передбачено регулярний перегляд Політики та її підходів, а так само переліку підприємств, що залишено в державній власності.
Фактично презюмується, що в залежності від розвитку подій, держава завжди має право змінити своє бачення та прийняти рішення щодо роздержавлення тих чи інших активів, які ще вчора були "закріплені" в державній власності. Отже, підсумовуючи, - чому Політика є дійсно важливим документом та чому її імплементація має цікавити кожного пересічного українця? Багаторічний міжнародний досвід свідчить, що держава не в змозі однаково якісно виконувати функції ефективного власника щодо великої кількості активів у різних індустріях; Неефективне та непрозоре керування державними активами породжує значні корупційні ризики, "бенефіціаром" яких є КОЖЕН (!!!) українець, адже йдеться про те, що фактично з наших кишень крадуть гроші; Держава не завжди готова / може вдаватись до своєчасних непопулярних рішень задля забезпечення ефективності бізнесу, на кшталт скорочення персоналу або реструктуризації й не таємниця, що за цим приховуються цілком прагматичні, - популістичні / електоральні, мотиви.
Тобто, "підтримуючи" збитковість державного активу, місцеві або національні політики фактично за рахунок населення України фінансують свої політичні кампанії; В свою чергу, приватний бізнес апріорі є більш ефективним та конкурентноздатним, швидше реагує на потрясіння та ринкові зміни, має доступ до кращих менеджерів та управлінських практик, ринків капіталу, кращу адаптивність, здатність до швидшої регенерації, тощо, й новітня історія України вже знає масу яскравих прикладів.
Відповідно, приватний власник може більш ефективно управляти бізнесом, створювати додану вартість та соціальний ефект й таким чином, збиткове державне підприємство має всі шанси перетворитись на дуже цікавий прибутковий актив в руках приватного акціонера; Приватизація сприяє заощадженню коштів державного бюджету, збільшенню надходжень до бюджетів всіх рівнів та розширенню податкової бази, адже логічним наслідком зміни власника, зазвичай, є збільшення ефективності активів, не кажучи вже про ціну купівлі/продажу, яка сплачується до державного бюджету.
Більше того, держава не буде змушена фінансувати збиткові державні підприємства, застаріла бізнес-модель яких, вже довгий час не є конкурентоздатною; Значним і, на перший погляд, не дуже помітним наслідком успішної реалізації Політики є кардинальне зменшення витрат на утримання державного апарату.
Не таємниця, що більшість міністерств та відомств, крім свого "класичного" завдання - формування та реалізації політики в тій чи іншій сфері, також є органами управління, тобто фактично виконують функцію "ессет – менеджменту" щодо підпорядкованих їм активів.
На жаль, досить часто, корупційні практики на державних підприємствах існують саме завдяки підтримці / мовчазній згоді "зверху" або на рівні місцевих адміністрацій, тобто, фактично, "ессет – менеджери" належним чином не виконують свою функцію й сприяють корупції.
Отже, природним наслідком зменшення кількості державних підприємств має стати руйнація відповідних схем й скорочення значних витрат на їх обслуговування за рахунок пересічного громадянина; В свою чергу, вивільняючи ресурс, який раніше спрямовувався на управління державними підприємствами, варто очікувати більш якісного фокусу та концентрації державного апарату на важливих державних сервісах та завданнях, які має виконувати саме держава, а не приватні стейкхолдери; В той же час, невеличкій кількості стратегічно важливих підприємств, які залишатимуться в державній власності, приділятиметься більша увага, віддаватимуться найкращі ресурси, їх діяльність ставатиме більш прозорою та ефективною, ринкова капіталізація зростатиме, а менеджмент буде відчувати значно більшу відповідальність перед народом України, від імені та в інтересах якого він, власне, й здійснює свою діяльність. Так, Політика, - це лише декларація й попереду нас чекає велика робота щодо її імплементації.
Але саме з подібних важливих декларацій розпочинаються великі зміни.
Крім того, ця декларація є чіткою демонстрацією політичної волі до змін, а як відомо, наявність та чітка артикуляція політичної волі вже є першим величезним кроком до успіху. І я не маю ілюзій, що ми будемо свідками значного супротиву з боку різних бізнес- та політичних груп, які впродовж багатьох років de-facto контролюють та виснажують державні активи й навряд чи захочуть добровільно позбавляти себе "годівниці", адже подібні практики є фактично основним бізнес-кейсом для дуже великої кількості "успішних бізнесменів". Україна змінюється на краще й прийняття Політики є чудовим доказом того, що держава рухається у правильному напрямку й все більше віддаляється від тягарів минулого, якими ми були зв’язані, не в останню чергу, "завдяки" домінуванню нашого північного сусіда та його бізнес-практик в Україні. Звісно, всі ми хотіли б суттєво більш швидких й відчутних змін.
В той же час, некоректно казати, що все стає тільки гірше.