Метали в обмін на безпеку. Які надра зацікавили Трампа і що може дати Україна?

У світі розгортається боротьба за рідкісні метали.
Мова йде десятки елементів таблиці Менделєєва, на яких тримається світовий технологічний прогрес. Амбіції великих держав зростають швидше, ніж розробляються родовища.
США прагнуть отримати першість у галузях штучного інтелекту та напівпровідників, ЄС – в "озелененні" енергетики та переході на електромобілі, а Китай хоче здобути технологічну незалежність у ключових галузях і зберегти статус фабрики світу. У погоні за сировиною великі держави обкладають одне одного митами і шукають постачальників рідкісних металів, запаси яких розкидані по земній кулі.
Україна не перший рік прагне вклинитися в цю боротьбу і стати джерелом цінних ресурсів для західних партнерів, які намагаються відмовитися від китайської сировини. Вітчизняні поклади металів – це історія про нереалізований потенціал.
Наразі цим ресурсом зацікавився президент США, який побачив у ньому можливість для "оплати" американської допомоги.
Україна ж прагне використати сировину для залучення західних приватних інвестицій та отримання гарантій безпеки.Чому ці метали всім потрібні Без низки металів неможливий технологічний прогрес.
Наприклад, літій, кобальт та марганець використовуються для виробництва акумуляторів, кремній та галій – для напівпровідників, з титану та алюмінію роблять фюзеляжі літаків, а з рідкісноземельних металів – більшість побутової техніки.
Однак ланцюги постачання цієї сировини нестабільні.
Видобуток та переробка металів розкидані по всьому світу, зокрема, у доволі неспокійних країнах.
Наприклад, 70% кобальту видобувають у Демократичній Республіці Конго (ДРК), 20% марганцю – у Габоні, 15% урану – у Намібії та Нігері. Ще одним фактором нестабільності є Китай, який свого часу багато інвестував у видобуток та переробку критичної сировини, здобув монопольне положення на ринку, а тепер користується ним у політичних цілях.Пекін контролює 70% світового видобутку рідкісноземельних елементів, значну частину переробки літію, міді, кобальту та алюмінію.
Китайські фірми контролюють 75% потужностей з переробки нікелю в Індонезії, 80% видобутку кобальту в ДРК, близько третини світового видобутку літію, інвестують у родовища в Австралії і навіть придивляються до Гренландії. Китай використовує своє монопольне становище як зброю в торговельних війнах із США та ЄС.
У 2023 році влада КНР заборонила експорт технологій для обробки рідкісноземельних металів та обмежила експорт графіту, у 2024-му – обмежила продаж сурми, галію, германію і посилила контроль переробних компаній. У 2025 році Пекін запровадив експортний контроль вольфраму, індію, вісмуту, телуру та молібдену.
Влада країни планує заборонити експорт технологій для обробки літію та галію.
Ці обмеження загрожують не тільки економікам західних держав, а й їхній національній безпеці, адже технологічна зброя теж виробляється з цих металів.
Деякі сплави виготовляються лише в КНР.
Читайте також: Перша мінеральна війна.
Як монополія Китаю змушує Євросоюз показувати зуби В останні роки США та ЄС намагаються сформувати запаси стратегічної сировини та диверсифікувати канали постачань, щоб менше залежати від Пекіна.
Однак знайти некитайські джерела рідкісноземельних елементів непросто.
З 2018 року США наростили свою частку у світовому видобутку такої сировини з 9% до 12%.
Частка Китаю досі становить 68%, а за переробкою – аж 90%. Стратегічні метали насправді не такі рідкісні.
Їхні розвідані запаси є в багатьох країнах.
Наприклад, у Бразилії та В’єтнамі поклади рідкісноземельних металів співставні з китайськими, але там їх добувають у малих обсягах.
У Болівії чи не найбільші у світі запаси літію, але країна його майже не експортує. Проблеми починаються на етапі перетворення джерела металів на рентабельний бізнес-проєкт.
Видобувним компаніям важко налагодити видобуток сировини, її переробку та логістику, а також порозумітися з місцевими регуляторами. Для інвестора країна має бути політично передбачуваною, безпечною, бюрократично зрозумілою, мати інфраструктуру і перебувати ближче до ринку збуту.
Якщо цього немає – інвестор шукатиме більш вигідну юрисдикцію. Наприклад, великі запаси рідкісноземельних металів є в Гренландії, але інвестори не можуть побудувати там конкурентоздатні родовища через нестачу доріг та морських шляхів.
Влада острова навіть позбавляла ліцензій деякі компанії, бо вони не спромоглися розпочати повноцінний видобуток.
Читайте також: Нова енергетична мапа світу із "зеленими" наддержавами: куди рухається людство У галузі стратегічної сировини стає дедалі менше економіки і дедалі більше політики, а ціни на метали поступово зростають.
Отже, країни з недосконалими інвестиційним кліматом та інфраструктурою збільшують свої шанси на залучення великих іноземних інвестицій для розробки власних родовищ. Отримати вигоду на тлі шаленого попиту і суперечок великих держав хоче й Україна.
Вона пропонує поклади, які за низкою позицій найбільші в Європі.Що Україна має в землі Україна пропонує США цінні викопні ресурси для аерокосмічної, військової, електронної, атомної та хімічної промисловості.
Якими надрами багата держава? Увесь перелік критичних мінералів країни до великої війни представила Державна служба геології та надр в "Інвестиційному атласі надрокористувача".
Американських партнерів передусім цікавлять рідкісноземельні метали. Запаси п’ятиоксиду танталу, ніобію та берилію в Україні обліковуються на шістьох комплексних родовищах.
Тантал та ніобій у некомерційних обсягах видобуваються лише як супутня складова титанових розсипів.
Перспективи видобування рідкоземельних металів значною мірою пов’язані з освоєнням Новополтавського родовища апатитових руд та кількох інших рудопроявів. В Україні є одне родовище берилію із запасами 13,9 тис.
тонн та супутніми елементами.
Спецдозвіл на нього у 2019 році отримала українська компанія BGV Group співвласника корпорації АТБ Геннадія Буткевича та його партнерів.
Літій Наразі літій в Україні не видобувається, хоча його запаси становлять близько третини від доведених у Європі покладів та майже 3% від світових обсягів.
Відомі три розвідані родовища і ще одна попередньо вивчена ділянка, також наявні кілька літієвих рудопроявів.
Усі запаси залягають у твердих породах.
Графіт Україна входить до п’яти провідних країн світу за обсягами запасів графіту – близько 19 млн тонн.
Наразі відомі шість родовищ, ділянку одного з них промислово експлуатує австралійська компанія Volt Resourses.
На трьох родовищах операторами розвідки є BGV Group і турецька Onur Group.
Решта родовищ та понад десять перспективних проявів відкриті для ліцензування.
Титан Україна входить до десятка країн світу з найбільшими обсягами розвіданих запасів титану і забезпечує близько 7% його світового видобутку.
Наразі обліковано 28 розсипних та корінних родовищ.
Основні титановмісні мінерали – ільменіт і рутил – часто зустрічаються разом із супутнім мінералом цирконом. У жовтні 2024 року ФДМ продав 100% "Об’єднаної гірничо-хімічної компанії" – найбільшого в Україні підприємства з видобування та збагачення концентратів титанових руд.
Аукціон виграла компанія "Цемін Україна" азербайджанського бізнесмена Насіба Хасанова.
До складу компанії входять Вільногірський ГМК в Дніпропетровській області та Іршанський ГЗК в Житомирській області. Ще одним великим гравцем титанової галузі є приватна компанія Velta.
До великої війни вона видобувала близько третини українського титану і навіть освоювала виробництво готової продукції з власного титанового порошку.
Керівник Velta Андрій Бродський зазначив, що підприємства зараз працюють на 50-60% потужності через проблеми з енергетикою та логістикою.
Нікель, кобальт, мідь В Україні є 12 силікатно-нікелевих родовищ із запасами кобальту (9 тис.
тонн) та нікелю (215 тис.
тонн), які можуть вилучатися як супутній елемент.
Найбільш перспективні родовища кобальту – Капітанівське та Прутівське.
Уран Україна посідає перше місце в Європі та одинадцяте у світі (близько 2%) за покладами уранових руд.
На державному балансі запасів урану обліковане 21 родовище, з яких чотири розробляються (45% запасів країни), а решта запропонована для виставлення на конкурси УРП (угода про розподіл продукції). Видобуває та переробляє уранові руди лише ДК "СхідГЗК".
Усі розвідані запаси сконцентровані на Кіровоградщині, Дніпропетровщині та Миколаївщині.Які перспективи Вітчизняним компаніям бракує капіталу для реалізації потенціалу родовищ, тож уряд націлений на залучення іноземних інвестицій.
Через зацікавленість цією галуззю світові ціни на літій у 2021-2022 роках зросли у десять разів. За два тижні до великої війни Українська рада бізнесу проводила круглий стіл із залученням геологів, політиків та інвесторів.
Причинами неуспішності галузі спікери називали відсутність державного переліку копалин для отримання пільг, непрозору систему видачі ліцензій, застарілу класифікацію та інформацію про запаси, часті зміни правил гри, погану репутацію серед західних інвесторів. За словами Нейтана Калверта, віцепрезидента компанії Privateer Capital Management, яка хотіла видобувати український літій, бюрократичні проблеми викликали в інвесторів більше занепокоєння, ніж загроза російського вторгнення.
Читайте також: Аграрний бізнес, металурги, IT, хімія та інші: як справи в гігантів української економіки Через три роки тема розробки українських родовищ стратегічних металів актуалізувалася на найвищому рівні.
Зацікавленість американських партнерів та заяви президента США Дональда Трампа – гарний сигнал для України. "Якби ми з 1991 року чули такі заяви від президентів сильних держав, то в нас не було б війни з Росією.
Кожна іноземна інвестиція в наші землю та надра – це гарантії безпеки.
Інвестори будуть зацікавлені в захисті України та своїх активів", – каже голова Національної асоціації видобувної промисловості Ксенія Оринчак. "Солідний інтерес з боку президента США і його команди має надати впевненість і гарантувати прихід інвесторів.
Це свідчить про те, що ми рухаємося в правильному напрямку", – погоджується ексголова Держгеонадр Роман Опімах.
Читайте також: Бій за таблицю Менделєєва: як США та Китай борються за рідкісні метали На думку президента Центру глобалістики "Стратегія XXI" Михайла Гончара, усе, що відбувається навколо рідкісноземельних металів України, – це поки що віртуальний проєкт, який потребує глибшого вивчення.
"Наявні геологічні дані належать ще до радянського періоду, тому все треба спочатку вивчати, а потім приходити до висновку про комерційну привабливість проєктів", – каже Гончар. Які варіанти співпраці між Україною та партнерами можуть розглядатися? Кілька потенційних сценаріїв у розмові з ЕП описав засновник інформагентства Nadra.Info Володимир Бойко. Перший – держава виставить спецдозволи на користування ділянками з вмістом рідкісноземельних елементів на аукціони "як є" – без дорозвідки, спираючись на дані радянської геологорозвідки.
Їх купить той, хто запропонує вищу ціну.
"Це малоймовірний варіант, якщо рішення про залучення бізнесу з країн – стратегічних партнерів буде ухвалене на політичному рівні", – коментує Бойко. Другий – держава оголосить конкурси на укладення, наприклад, 50-річних угод про розподіл продукції на ділянках "як є". Третій – Україна спершу інвестує кошти в дорозвідку і виставить на аукціони ділянки із запасами, підтвердженими за міжнародними стандартами. "Найбільш логічним виглядає третій варіант.
Він дозволить не продавати "котів у мішках", а значить, зробить кращою переговорну позицію держави і громад щодо нашої вигоди від співпраці.
Ідеться про проєкти щонайменше на кілька десятиліть, тому дуже важливо "на березі" закласти в майбутні угоди максимально зрозумілі, прозорі і вигідні для України умови", – попереджає Бойко.
Читайте також: Велике Сахалінське родовище досі не працює, Україна втрачає мільярди.
Що відбувається? Про які обсяги інвестицій може йти мова? Лише на першому етапі виробництва сировини необхідний обсяг інвестицій оцінюється понад 100 млн дол. "Виробництво хоча б якось проміжного продукту коштуватиме 250-300 мільйонів доларів.
Протягом п"яти останніх років ми шукали партнерство, яке може забезпечити прихід інвестицій та необхідних технологій.
У тих партнерів, які прийдуть, має бути досвід розробки, переробки, збагачення, вироблення кінцевого продукту.
США точно мають інвестиції та досвід", – розповідає Опімах. Аби налагодити весь процес, знадобляться щонайменше чотири роки.
"Це нешвидка історія.
Не тому, що Україна щось робить не так, а тому, що це складний процес, весь світ так розвивається", – пояснює ексголова Держгеонадр. Загалом перспективи цього напрямку величезні, однак спочатку треба зруйнувати інвестиційні бар’єри.
Один з них – співпраця з громадами, розповідає Оринчак. "Люди досі погано ставляться до новин, що хтось на їх території буде щось видобувати.
Треба працювати від громад до вищих політичних кіл, щоб розуміти, як ми будемо приймати цих інвесторів.
На місцевому рівні інвестор сприймається як зло.
Не важливо, це США чи Британія", – ділиться голова асоціації. Інші проблеми галузі – складність з підтвердженням достовірності даних про запаси корисних копалин та потреби в розвідувальному бурінні, необхідність модернізації обладнання, часті зміни правил гри, прогалини в регулюванні галузі. "Поки що все це на рівні гасел, але добре, що такі заяви є.
На цьому може бути створена опорна конструкція для подальшої співпраці.
Головне – щоб усе не залишилося на рівні балачок, як це часто буває в Україні", – підсумував Гончар.