Народження нової сили: як Україна та ЄС захищатимуться без Америки

За словами президента Володимира Зеленського, 30% зброї Сили оборони отримують з Євросоюзу, 30% – зі США, і ще 40% Україна виробляє сама для себе.
Але що робити, якщо частки Сполучених Штатів не стане? Адміністрація Дональда Трампа прямим текстом говорить, що Україна – це проблема Європи, робить випади в бік Зеленського прямо на публічних зустрічах та не приховує намірів використати постачання зброї для схилення Києва до перемовин. Тепер уже зрозуміло, що нам доведеться більше покладатись на власні сили та найближчих європейських союзників.
Але чи готова до цього демократична частина Європи? Низькі витрати на оборону та повільний розвиток оборонно-промислової бази європейських країн не тільки гальмують військову допомогу для України, але й ставлять під сумнів здатність захищати себе самих.
США вже сигналізує, що рано чи пізно може почати згортання військового контингенту в Європі, що зробить континент ще більш вразливим. Політична турбулентність та невизначеність навколо можливих американських гарантій безпеки для Києва змушують країни "Старого світу" замислитись про самостійний захист своїх кордонів та перехоплення ініціативи у підтримці України. Президент Франції Еммануель Макрон закликав Європу відкинути "щасливу васальну залежність" від США, а потенційно майбутній канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив, що його пріоритетом буде "зміцнення Європи".
Найближчі союзники України взяли курс на дорослішання, і шлях цей не буде простим.Заповнити нішу США Кільський університет порахував обсяги американських та європейських постачань зброї для України.
З 2022 по 2024 рік Євросоюз та Британія надали зброї на 62 млрд євро, а США – на 64 млрд євро.
При цьому торік американці прислали військової техніки на 20 млрд євро. На перший погляд здається, що європейські союзники України легко можуть компенсувати річну нестачу у 20 млрд євро, що становить 0,001% від ВВП ЄС.
Але насправді проблема не тільки в грошах.
Усе впирається у фізичну наявність зброї на складах та спроможності країн виробити стільки військової продукції.За три роки великої війни Євросоюз та Британія спустошили власні склади й почали відновлювати атрофовану промислову базу.
Проте виявилось, що навіть зрівнятися за обсягами виробництва з Росією після 30 років застою – надскладне завдання. Яскраво це демонструє постачання Україні 1 млн нових артилерійських 155-мм боєприпасів від ЄС, яке розтягнулось на майже два роки замість початкового плану в 12 місяців.
Сполучені Штати теж зривають графіки та виробляють ще менше артилерійських снарядів.
На кінець 2024 року вони лише вийшли на потужності близько 55 тис.
штук на місяць – це менше, ніж виробляє один лише німецький концерн Rheinmetall.
Читайте також: Rheinmetall рветься на схід.
Як Україна вироблятиме та продаватиме німецьку зброю Американці мають великі складські запаси, можливість контрактувати своїх союзників та домовлятись про боєприпаси для України, користуючись політичним впливом та зв’язками.
Подібне роблять і країни Євросоюзу, поставивши у 2024 році 500 тис.
снарядів за "чеською ініціативою", за якою снаряди купували по всьому світу. Лише спільними зусиллями союзники змогли забезпечити Україну мінімально необхідною кількістю снарядів для продовження спротиву.
Якщо американські боєприпаси випадуть з постачань, може утворитись "дірка", закрити яку буде тим ще викликом. У 2025 році країни Євросоюзу планують самотужки виробити вже 2 млн боєприпасів, реалізувавши рекордні державні замовлення для оборонних компаній, і ще певну кількість купити на світовому ринку.
Але це досі значно менше за можливості московія та КНДР.
До того ж не всі вироблені нові боєприпаси підуть в Україну. Важливу роль США відіграють і в постачанні бронетехніки.
Якщо зосередитись лише на походженні військової техніки, залишивши за дужками американське фінансування контрактів та залучення їхніх міжнародних зв’язків, то за даними Oryx, танки нам постачає здебільшого ЄС.
Водночас американці поставили близько чверті від усіх БМП, близько половини БТРів та двох третин чотириколісних бронемашин.
Читайте також: Де боєприпаси? Чому московія виробляє значно більше снарядів, ніж союзники України США забезпечили половину постачань буксированої артилерії, а також виробляють багато високотехнологічної зброї, аналоги якої буде знайти дуже важко: різні радари, інженерне обладнання, системи залпового вогню HIMARS та ракети до них, зенітно-ракетні системи Patriot разом із боєзапасом, авіаракети AIM-9M, балістичні ракети ATACMS, протирадіолокаційні ракети AGM-88 HARM.
Зрештою, Україна використовує дані з американських військових розвідувальних супутників та зв’язок Starlink. Євросоюз та Британія можуть замінити деякі американські системи власними аналогами.
Наприклад, замість машин Bradley – шведські CV-90 або німецькі Puma.
Замість систем ППО HAWK – німецькі IRIS-T, замість систем Patriot – франко-італійські SAMP-T.
Шведська бронемашина CV-90 в Луганській області, Україна Фото: Getty Images Проте спроба різко збільшити європейське виробництво нової зброї, особливо високотехнологічної, може впертись у проблеми масштабування так само як це було зі снарядами.
Аби швидко заповнити пробіл від випадіння постачань зі США, ЄС потребуватиме суттєвих змін у своїй оборонно-промисловій політиці. Наприклад, країнам доведеться знайти інструменти для пріоритезації постачань військової техніки Україні.
Зняти обмеження на фінансування оборонної промисловості Європейським інвестиційним банком й збільшити воєнні бюджети, щоб подати позитивний сигнал приватним кредиторам та оборонним компаніям.
Побороти дефіцит кадрів, який утворився внаслідок швидкої розконсервації виробничих потужностей.
Облаштувати логістичну інфраструктуру та виробництво критичних компонентів. Але найбільшим викликом для Євросоюзу буде навчитись діяти разом: спільно купувати зброю та спільно будувати ланцюги постачань. Проблема в тому, що європейська військова техніка є дорогою навіть за американськими мірками, а її замовлення – фрагментовані, тобто кожна країна сама шукає постачальника, домовляється про ціну й прописує стандарти.
Від цього оборонні спроможності дублюються, втрачається ефект масштабу та передбачуваність замовлення для подальших інвестицій компаній у розвиток виробництва. Натомість європейським країнам потрібно об’єднатись, спільно залучити кошти, спланувати майбутні закупівлі, стратегічно визначити коло підрядників, укласти довгострокові контракти з адекватними цінами та перетворитись на великого сильного гравця на ринку озброєнь.Перші кроки до спільних закупівель озброєнь країни Євросоюзу зробили у листопаді 2024 року.
Щоправда, бюджет цих закупівель становитиме мізерні 300 млн євро.
Але інструмент має перспективу масштабування у майбутньому. Ще один виклик – Євросоюз має стратегічно визначити, що він вироблятиме сам, а що – купуватиме за кордоном. Розробка та масштабування виробництва аналогів американських систем озброєння може тривати доволі довго.
Деякі зразки європейської військової техніки можуть відчутно поступатись американським за ціною, якістю та швидкістю виробництва, від чого програватиме кінцевий користувач, тобто Сили оборони України. Але окремі країни ЄС можуть з політичних причин лобіювати замовлення саме для своїх компаній замість того, щоб поставити ефективність на перше місце.
Яскравий приклад стався під час розбудови спільної системи протиповітряної оборони "Небесний щит", коли Німеччина наполягала на "швидкій та надійній" закупівлі американських систем ППО Patriot, а Франція – на "повільних, але європейських" постачаннях франко-італійських SAMP-T.
Франко-італійська ППО SAMP-T Фото: Getty Images Враховуючи очевидні недоліки європейської оборонно-промислової бази, ймовірно, частину зброї блоку все ж таки доведеться купувати в США.
В адміністрації Трампа розглядають варіант, за якого європейські країни зможуть купувати американську зброю для України.
Таким чином Сили оборони не втратять критично важливі постачання американської техніки, Європа просто платитиме більше грошей, а Сполучені Штати замість бюджетних витрат на цьому зароблятимуть надприбутки. Ідея видається не такою поганою, враховуючи, що Євросоюз має більше грошей, ніж реально здатен витратити на власних оборонних заводах.
Але з опцією "докупівлі" дефіцитної зброї у Штатів варто бути обережним, адже США може в один момент перестати видавати експортні ліцензії на певні види озброєння або технології, прагнучи уникнути ескалації конфлікту з росіянами. Переоцінювати ризик можливого американського ембарго на зброю теж не варто.
Навряд чи США буде робити різкі кроки до втрати одного з найбільших у світі ринків озброєння та штовхати конкурентів з європейських концернів до імпортозаміщення своїх технологій.У довгостроковій перспективі європейським країнам політично та економічно вигідніше купувати зброю у самих себе, розвиваючи промисловість та надаючи людям робочі місця.
Більш того, локалізація виробництва надасть пріоритет у постачаннях європейському замовнику у випадку воєнного загострення в іншій частині світу, наприклад, в Азії або на Близькому сході. Але коротко- та середньостроково європейський "протекціонізм" неминуче буде обмежуватись неспроможністю робити певну номенклатуру дешево, якісно та швидко.
Тому опора в певній мірі на зовнішні закупівлі може стати порятунком.
Питання в грошах.Де брати гроші на оборону Незалежно від оборонно-промислової стратегії, яку оберуть європейські країни, їм точно доведеться шукати гроші.
Збільшення фінансування оборони актуалізується останні місяці, оскільки європейським країнам потрібно буде не тільки постачати більше військової техніки для України, але й готуватись до можливого скорочення американського військового контингенту або перенесення витрат за його утримання на власні бюджети. За підрахунками Кільського університету, за найгіршого сценарію Євросоюзу знадобиться додаткових 250 млрд євро на рік, щоб самотужки захищатись від московії. Зараз витрати європейських країн на оборону, м’яко кажучи, не вражають.
Маючи лише на третину менший ВВП за США, увесь Євросоюз витрачає на оборону у 2,5 раза менше за своїх американських союзників. Лідери блоку, Франція та Німеччина, ледве вийшли на цільовий показник НАТО у витраті щонайменше 2% ВВП на оборону, а такі країни як Італія, Іспанія та Бельгія взагалі до нього не дотягують. Загалом витрати ЄС на оборону у 2024 році становили 1,9% від ВВП, тобто 350 млрд дол.
Хоча на думку генсека НАТО Марко Рютте, цільовий показник має бути на рівні 3%, тобто 550 млрд дол.
Тож де Євросоюзу шукати додатково 200-250 млрд дол.
на оборону? Просто перерозподілити гроші з програм розвитку та соціалки або суттєво підвищити податки країни блоку не можуть, адже це загрожує політичними наслідками. Виходом є взяти ці гроші у борг та рівномірно розподілити навантаження за нові витрати протягом років.
У Євросоюзі є правило, за яким країни не повинні мати державний борг вище за 60% від ВВП та мати дефіцит бюджету понад 3% від ВВП.
Зараз ЄС розглядає можливість дозволити країнам виходити за цей поріг, якщо сума "над стелею" була інвестована в оборону. Проте рішення про запозичення цих грошей ще треба ухвалити на національному рівні.
Проблеми із цим може мати Німеччина, яка за логікою мала би бути лідером у збільшенні витрат на європейську безпеку. Річ у тім, що в країні ще з 2009 року діє правило "боргового гальма", за яким федеральний бюджет не може мати дефіцит у більш ніж 0,35% від ВВП.
Це фактично закриває можливість залучати нове фінансування. У 2022 році "боргове гальмо" вдалося обійти.
Канцлер Олаф Шольц створив спеціальний 100-мільярдний позабюджетний фонд на оборону, який дозволив країні вийти на цільовий показник НАТО у 2% від ВВП на оборону.
Читайте також: Король війни.
Історія Lockheed Martin – виробника F-16, Himars і Javelin Зараз гроші з фонду Шольца вже розподілені.
Щоб продовжувати збільшувати або бодай підтримувати поточні витрати на оборону Німеччині потрібно або змінити правило "боргового гальма", або створити новий позабюджетний оборонний фонд.
В обох випадках потрібно дві третини голосів парламенту. Після останніх виборів у Бундестаг понад третину голосів взяли крайньо-ліва та крайньо-права партії, які наразі не підтримують збільшення видатків на оборону.
Навіть якщо рішення про створення нового оборонного фонду на 200 млрд євро ухвалить старий парламент, який буде чинним ще до 24 березня, перспектива збільшення оборонних видатків у Німеччині в наступні роки залишається незрозумілою. Німеччина – це лише один приклад політичних проблем зі збільшенням оборонних видатків, які можуть виникнути в будь-якій країні. У випадку проблем на національному рівні може допомогти Єврокомісія.
У Євросоюзі існує інструмент випуску спільних облігацій, які з часом погашають зі спільного бюджету блоку.
Востаннє ЄС випускав спільні облігації під час пандемії, і з того часу у фонді ще залишилось 90 млрд євро нерозподілених коштів, які разом із новими запозиченнями теоретично могли б піти на оборонні потреби. За даними агентства Bloomberg, європейські чиновники випуском нових спільних облігацій планують додатково акумулювати сотні мільярдів євро на оборону. Дискусія про створення подібного інструменту буде непростою.
Країнам доведеться знайти відповіді на наступні запитання: які оборонні ініціативи фінансувати? Чиї компанії отримають замовлення? Скільки грошей піде на закупівлю американської зброї? Якщо рішення прийматиметься одноголосно, то чи підтримає ініціативу промосковитський президент Угорщини Віктор Орбан? У різних варіантах зміцнення обороноздатності Євросоюзу час від часу фігурує ідея залучення Британії, Норвегії та Туреччини, що може як посилити оборонну стратегію, так і додати до неї нові суперечності. Здатність країн Європи досягати компромісу й поступатись певними національними економічними інтересами задля спільної мети визначать їхню здатність стати дійсно сильним глобальним гравцем.Опора на себе Ставка України на розвиток власного оборонного комплексу повністю себе виправдала.
Вітчизняні підприємства вже забезпечують відчутну частину постачань озброєння на фронт і будуть сильною опорою за будь-якої поведінки Сполучених Штатів. Політична кон’юнктура дає профільним міністерствам усі карти для ширшого залучення європейських інвестицій в українську оборонну промисловість.
Механізми залучення західних грошей у вітчизняне виробництво зброї успішно випробувані ще минулого року, тож зараз їх залишається лише масштабувати й продовжувати нарощувати виробництво.
Читайте також: Новий рік – нова зброя.
Що чекає українську оборонну індустрію у 2025-му? Набутий воєнний досвід та наближений до фронтових реалій оборонно-промисловий комплекс з часом можуть зробити Україну важливою частиною нової архітектури безпеки Європи.
Але перед цим армія має вистояти у війні, а оборонна галузь – довести свою технологічну зрілість, ще більше наростивши обсяги та якість поставленої військової техніки на передову.