Літій чи штучний інтелект?

Досвід США підтверджує: науково-технологічний розвиток неможливий без державного втручання, координації та фінансування.
В Україні покладаються на випадкові успіхи приватного сектору, ігноруючи системний підхід до інновацій.
Це не лише марнує ресурси, а й загрожує майбутньому країни. Адміністрація Трампа радикально скорочує державне фінансування, що зачіпає найрізноманітніші сфери – від науки до оборони.
Водночас стратегічні напрями досліджень, зокрема квантові технології та штучний інтелект, недоторкані. Оприлюднений проєкт угоди щодо українських корисних копалин лише підтверджує ризик: без чітких науково-технологічних пріоритетів Україна може перетворитися на сировинний придаток США. Сучасна тайванська мікроелектронна промисловість, яку Вашингтон захищає значно активніше, формувалася завдяки ініціативі тайванської держави та бізнесу, які залучили інвестиції таких гігантів, як Texas Instruments та Philips. Як і тоді, зараз очевидно: США будуть більше зацікавлені в захисті побудованих в Україні заводів Tesla, ніж у формальному контролі над українським літієм, який фактично дістанеться їм бонусом до мирної угоди з рф. Президент Трамп разом з Семом Альтманом (OpenAI), Ларрі Еллісоном (Oracle) та Масайоши Сон (SoftBank) анонсували наймасштабніший у світовій інноваційний проєкт з розвитку ШІ Star Gate ("Зоряні ворота"), який передбачає інвестиції в будівництво дата-центрів у США в розмірі близько 500 млрд дол.
протягом п"яти років.
Причому 100 млрд дол.
мають бути освоєні вже у 2025 році. У Білому домі проєкт Star Gate був представлений як приватне інвестиційне партнерство, але є підстави вважати, що одним з його ключових замовників та бенефіціарів будуть збройні сили США.
Проєкт викликав бурхливу реакцію Ілона Маска, компанії якого впродовж останніх десятиліть отримали десятки мільярдів доларів від уряду США у вигляді держзамовлень, пільгових кредитів, прямих та опосередкованих субсидій.
Зокрема, тільки субсидії покупцям перших 200 тис.
електромобілів Tesla обійшлися бюджету США у близько 1,5 млрд дол. Пів трильйона доларів інвестицій у Star Gate виглядають гігантською сумою.
Імовірно, вона була заявлена з метою підкреслити, що Сполучені Штати мають ресурси для фінансування розвитку штучного інтелекту в обсягах, недосяжних для конкурентів, що гарантуватиме їм лідерство в цій сфері. Однак недавно китайський стартап Deep Seek показав, що ШІ може розвиватися на основі доволі скромного апаратного забезпечення.
Навчання моделі DeepSeek-R1 обійшлося в кілька разів дешевше, ніж ChatGPT від OpenAI, а головне – вона може виконувати аналогічні завдання при значно меншому споживанні ресурсів. Ця новина в січні спричинила обвал акцій низки американських компаній у сфері ШІ (зокрема зазнали втрат материнські компанії таких технологічних гігантів, як Facebook та Google), однак, схоже, не похитнула реалізацію проєкту Star Gate. Він залишається однією з найамбітніших ініціатив інноваційної політики США, спрямованої на зміцнення лідерства країни.
Водночас успіхи таких компаній, як Deep Seek, засвідчують посилення науково-технологічної конкуренції глобального світу і таким чином відкривають нові ринкові ніші в галузі. За останнє десятиліття Китай і Сполучені Штати вклали в розвиток штучного інтелекту сотні мільярдів доларів.
Україна також мусить інвестувати в цю сферу державні та приватні кошти, розвивати партнерство з іншими країнами, водночас шукаючи шляхи для розробки власних інноваційних рішень. Зокрема, Україна може вписуватися в американські екосистеми ШІ, але базувати свої розробки на власних, відносно недорогих рішеннях, що, як показує досвід Deep Seek, цілком можливо.
У сучасному світі Україна не зможе забезпечити власну обороноздатність без автономних засобів штучного інтелекту, які повністю перебуватимуть під нашим контролем та працюватимуть на власних ресурсах. Ця галузь потребує суттєвих державних інвестицій, зокрема у фундаментальні дослідження, які дозволять створити незалежні, безпечні та ефективні системи штучного інтелекту, здатні відповідати на виклики майбутнього. Попередня адміністрація Трампа (2017-2021 роки) уже відзначилася масштабними інноваційними проєктами, які анонсувалися як державно-приватні партнерства, але фактично повністю фінансувалися та керувалися державою.
Читайте також: Супутниковий шантаж: що буде, якщо Starlink в Україні вимкнуть Так при реалізації проєкту Operation Warp Speed (10 млрд дол.) з розробки вакцин проти ковіду державні органи на свій розсуд ставили завдання розробникам, обирали постачальників та розпоряджалися виділеними мільярдами доларів.
При цьому ця "Операція надсвітлова швидкість", якою спільно керували провідні вчені та генерали Пентагону, була згодом визнана надзвичайно успішною і провідними американськими експертами, які не є прибічниками Трампа. Політика попередніх адміністрацій Трампа-Пенса та Байдена-Харіс демонструє неочікувану тяглість та узгодженість в питаннях технологічної політики.
Непримиренні вороги послідовно збільшували обсяги державного втручання в технологічну сферу і державних видатків на науково-дослідницькі роботи. Часто ініціативи, започатковані за демократичних адміністрацій, реалізовувалися за республіканських і навпаки.
Зокрема, найвідоміші проєкти індустріальної та інноваційної політики часів Байдена CHIPS and Science Act (52 млрд дол.) та Inflation Reduction Act (378 млрд дол.) є логічним продовженням ініціатив адміністрації Трампа, а останній продовжує ініціативи Байдена. Ці програми демонструють, як держава формує запит на інновації, спрямовуючи ресурси туди, де ринок не може діяти самостійно.
У результаті США залишаються глобальним лідером у високотехнологічних секторах. Науково-технічна політика в США традиційно є одним з основних інструментів формування глобального лідерства країни.
Технології – це не лише засіб забезпечення економічної конкурентоспроможності, а й ключовий чинник обороноздатності та економічного розвитку.
У цій сфері держава є активним учасником: формує запити на інновації, фінансує та стимулює їх впровадження. Трамп уже довів, що навіть адміністрація з риторикою "менше держави" здатна використовувати потужні державні важелі для розвитку технологій.
Для України це надзвичайно важливий урок.
Ми часто покладаємося на ідеї, що ринок чи міжнародна допомога вирішать усе самі.
Проте досвід США доводить: без системної державної підтримки технологічний розвиток неможливий.
У контексті війни та перспектив відновлення країни це набуває критичного значення. В Україні ми, на жаль, спостерігаємо дивну науково-технологічну політику.
Якщо в США, принаймні в галузі оборони, держава фінансує весь цикл розробки озброєнь (від фундаментальних та прикладних досліджень до виготовлення прототипів, їх тестування та масштабування виробництва), то в нас чиновники хваляться, що приватні підприємства розробили озброєння, корисне для держави. "Програма розробки тривала рік, фінансувалася виробником і коштувала йому кілька мільйонів доларів", – так описує розробку ракети "Пекло" ЕП.
Чиновники та підприємці навіть не помічають, що така практика означає нездатність держави ефективно спрямовувати роботу ВПК.
Відсутність науково-технологічної стратегії Міноборони, очевидно, марнує державні та приватні ресурси.
Читайте також: Новий рік – нова зброя.
Що чекає українську оборонну індустрію у 2025-му? Недавнє дослідження, у якому взяли участь понад 500 провідних українських учених, виявило, що переважна більшість з них вважає, що держава до цього часу не змогла сформувати адекватну нинішній ситуації науково-технологічну політику. Найвищу оцінку отримала державна політика у сфері науки і технологій для потреб енергетики, що свідчить, зокрема, про більш системний підхід до пошуку інноваційних рішень для відновлення зруйнованих росією обсягів генерації. У той же час у галузі безпеки та оборони лише 10% експертів вважають державну технологічну політику України адекватною.
Трапляються випадки, коли розробки, замовлені державою після 2022 року й успішно виконані в рекордні терміни, не впроваджуються.
Навіщо тоді держава витратила кошти на їх замовлення? Іноді посадовці дуже задоволені прототипами, але в держави немає коштів на дослідне виробництво й тестування замовлених державою виробів. Використання науково-технологічного потенціалу оцінюється 25-50%.
Тобто більше половини потенціалу української науки та інженерії, який міг би бути використаним для потреб оборони, залишається незатребуваним.
Це перегукується з повідомленнями іноземних медіа про систематичну недозавантаженість української оборонної промисловості. З одного боку, державні підприємства ВПК, які не можуть призначати довільні ціни на свою продукцію та отримувати надприбутки, часто працюють не на повну потужність, бо не мають держзамовлення.
З іншого боку, на ринку праці відчуваються кадровий голод та дефіцит робочих рук на підприємствах, які є прибутковими.
Вони не справляються з обсягом замовлень, але не поспішають передавати свої технології іншим підприємствам українського ВПК. Це марнує величезні ресурси, веде до втрати можливостей для країни та протирічить світовій практиці організації воєнної економіки, зокрема досвіду США.
У роки Другої світової війни уряд Сполучених Штатів створив агентства War Production Board (WPB) та Office of War Mobilization, які координували промислові зусилля, сприяли обміну технологіями та змушували конкурентів співпрацювати. Такі конкуренти як Chrysler (зараз належить Stellantis) та General Motors виготовляли одну модель танка M4 "Шерман", а двигуни для них випускав їх конкурент Ford.
Boeing, Lockheed та інші компанії були зобов’язані обмінюватися виробничими ноу-хау, щоб масштабувати виробництво літаків.
А наші посадовці хизуються тим, що в ЗСУ прийняті на озброєння сотні різних моделей дронів. У США в разі необхідності держава може змусити виробників ділитися патентами або іншою інтелектуальною власністю.
Це передбачено патентним законодавством США, якщо це необхідно для оборонних чи громадських цілей. Українська держава витрачає значні кошти на оборону.
Обсяги державних замовлень сягають мільярдів доларів.
Зокрема на виробництво та закупівлю зброї у 2025 році в держбюджеті закладеніблизько 17,5 млрд дол., з яких не менше 1 млрд дол.
– на створення виробничих потужностей та розробку озброєння.
Читайте також: Війна інженерів.
Як оборонна промисловість потерпає від браку кадрів Тобто фінансування оборонних дослідницько-виробничих програм у десятки разів перевищує видатки за статтею "наука", які становитимуть близько 0,08 млрд дол. Такі мізерні обсяги державних видатків на науку свідчать, що керівництво держави або ще не до кінця зрозуміло, яку роль відіграє фундаментальна наукова база в забезпеченні обороноздатності, або намагається уникнути відповідальності за технологічну політику і розраховує, що виробники зброї самі щось придумають. Якою б не була причина, такий підхід точно призведе до марнування ресурсів, а головне – часу на паралельні пропрієтарні розробки і звузить горизонт досліджень.
В умовах технологічного змагання з агресором це може мати тяжкі наслідки. Питання обміну і використання інтелектуальної власності та ноу-хау в оборонній сфері має регулювати та координувати держава – принаймні як у США, а можливо, і радикальніше, зважаючи на критичну ситуацію та загрозу державності України. Люк Купер з Лондонської школи економіки у 2022 році зазначав, що "в короткостроковій перспективі Україна має швидко рухатися до системи централізованого державного розподілу ресурсів, скористатися шансом, наданим впливом війни, для виконання зобов’язань щодо підвищення податків, боротьби з корупцією та різко підвищити інституційну спроможність держави". Український ОПК розвивається, хоча держава уникає тривалих контрактів і не формулює єдиної стратегії, що сповільнює розвиток.
Компанії самостійно збільшують витрати на R&D та шукають шляхи співпраці.
Найчастіше це співпраця між виробниками різних видів озброєння для створення інтегрованих рішень.
Однак в галузі оборони потрібні системні рішення на державному рівні. Інженерний і технологічний потенціали формуються десятиріччями навколо потужних наукових центрів.
В Україні вони поки що є.
Бракує політичної волі зупинити стагнацію інженерної школи.
Приватний сектор має окремі успіхи, але самотужки не може це зробити.
Без кардинальних рішень зупинити колапс української інженерії буде неможливо.
Ба більше, навіть щорічне подвоєння припливу кадрів у науку виправить ситуацію лише через десятиліття. США та Китай демонструють, що технологічний розвиток можливий на основі стратегії, яка включає державну підтримку, координацію і значні інвестиції з боку держави та бізнесу.
Україні необхідно відмовитися від сподівань на зовнішню допомогу чи ринкову спонтанність, зосередитися на формуванні та імплементації власної науково-технологічної політики.
Це сприятиме резистентностідержави і суспільства в часи війни і закладе основу для економічного зростання після неї. Дискусія про роль держави в інноваціях вимагає перегляду популярних у національному медіапросторі, але морально застарілих економічних підходів, які викликають когнітивні спотворення в молодого покоління українців. Політики, чиновники, наукові спільноти, представники бізнесу ще мають шанс встигнути створити модель, здатну забезпечити стрімкий розвиток та соціальну мобільність.
Без політичної волі, потужної науково-технологічної політики держави у майбутнє не потрапити.
В іншому разі Україна – країна з досі значним науково-технологічним потенціалом – опиниться на периферії глобального порядку.