Напівміри підтримки вітчизняного ОПК

На початку квітня було ухвалено два рішення для розвитку оборонно-промислового комплексу (ОПК), які спрямовані на підтримку виробників комплектуючих для виготовлення озброєння та військової техніки. По-перше, це відкриття програми грантів у сумі до 8 млн грн, які можна спрямувати на придбання, доставку, монтаж та запуск виробничого обладнання для випуску комплектуючих на умовах співфінансування (50% – грант від держави, 50% – власні кошти заявника, для виробників безпілотних систем та підприємств у прифронтових регіонах – пропорція 80/20). По-друге, запуск електронного сервісу "Бібліотека комплектуючих", що має забезпечити організацію ефективної взаємодії між вітчизняними компаніями, які виготовляють складові частини та готові вироби, з одного боку, та виробниками кінцевої військової продукції – з іншого боку, для розширення можливостей виготовлення озброєння в Україні. Власне, в ухвалених цілком корисних рішеннях нема нічого унікального чи революційного. Перше – це черговий апгрейд запущеної майже три роки тому у рамках Плану відновлення України програми грантової підтримки.
Однак тепер кошти зможуть отримати не тільки ті, хто створює тепличні господарства, вирощує сади, виробляє джеми чи меблі, але й ті з виробників, які займаються продукцією, що може бути використана у військовій техніці. Люди старшого віку пам’ятають, що 30 і більше років тому в Україні існували тисячі підприємств з виробництва нібито цивільної продукції, які, формально не належачи до ОПК, паралельно виготовляли величезну кількість одиниць продукції (нерідко у більших обсягах, ніж цивільної) підвищеної стійкості та надійності за "військовими стандартами" для підприємств, які кваліфікувались тоді як "важке машинобудування" (а насправді – ОПК). Тодішнє фінансування продукції з числа комплектуючих "подвійного призначення" називались просто "державним замовленням".
Згодом значна частина підприємств, задіяних у такому механізмі, була знищена у ході так званої "конверсії" та приватизації 90-х років, але це вже інша історія. Читайте також: Грант на власну справу: як працює державна програма та хто може отримати кошти А роль попередника "Бібліотеки комплектуючих" виконували спеціальні міністерства і відомства, які для забезпечення виробництва військової техніки формували, розподіляли та доводили замовлення комплектуючих (продукції подвійного призначення) на "цивільних" підприємствах. Тож нині маємо певний технологічно і ринково-орієнтований апгрейд того, що існувало багато років тому, і на винахід чого знадобилось більш ніж три роки від широкомасштабного нападу держави-агресора на Україну – у нинішніх умовах, під час триваючої війни, просто катастрофічно великий час. Засмучує бюджет грантової програми для виробників комплектуючих для військової техніки (ОВТ) – 1 млрд грн (менше, ніж вже витрачено на розрекламований, але малоефективний "кешбек").
Створення через інструмент спів-фінансування ресурсу загальним обсягом максимум 2 млрд грн (менше 50 млн дол) – гарний приклад стратегічного нерозуміння з боку відповідальних за програму необхідних масштабів формування бази комплектуючих для виготовлення ОВТ у потрібній нині та на перспективу кількості та номенклатурі. Доволі скромним (як для четвертого року війни) виявився і каталог "Бібліотеки" – 38 видів номенклатури комплектуючих від 16 виробників. Читайте також: Brave1 у 12 разів збільшить гранти на військові розробки.
Як працює головний техно-кластер української армії? Підвищення ступеня локалізації для вітчизняного ОПК – чи не головне стратегічне завдання для держави. Ми глибоко вдячні кожному союзникові за ті надзвичайно важливі пакети військової допомоги, які ми отримували, але дедалі більше повинні розраховувати на себе.
Адже можливості партнерів не безмежні – як в частині передачі ОВТ з арсеналів, так і виготовлення нової техніки та комплектуючих до неї. Тож маємо рухатись паралельно двома шляхами. Перший – створення спільних підприємств з провідними концернами світу, які почнуть з обслуговування або вже переданої нам техніки або тієї, яка потенційно може стати поповненням для ЗСУ, далі – з виготовлення її компонентів, модернізації та розширення можливостей, а згодом і виробництва нових зразків та моделей. Другий – створення нових (як це відбулося щодо галузі безпілотних систем) чи перезавантаження існуючих виробників ОВТ, максимально зав’язаних на вітчизняні сировину, матеріали та комплектуючі. Читайте також: Інститути, механізми та плани на шляху відбудови України Маємо пам’ятати, що навіть наявність достатніх коштів не гарантує доступ до зброї іноземного виробництва, адже цю операцію може заблокувати не тільки країна виробника військової техніки, але й країна-виробник тих комплектуючих з третіх держав, які використані у виробництві зброї (і з того, що бачимо зараз, в умовах глобальної торговельної війни ступінь протекціонізму та обмеження доступу до критичних матеріалів, сировини, унікальної продукції та її компонентів буде тільки посилюватись). І у цьому плані у нас немає альтернативи відновленню електронної, радіоелектронної, оптичної, окремих видів хімічної та ще деяких видів промисловості, які колись вже працювали в Україні (це не буде для нас новинкою), без яких буде важко вести мову про розвиток літакобудування, судно- і кораблебудування, космічної промисловості. Під ці відновлювані галузі промисловості треба вже зараз пропонувати додаткові механізми для нарощення залучення необхідного обсягу інвестицій, планувати їх забезпечення відповідною сировиною, допомагати організовувати наукове супроводження, готувати кадри (використовуючи можливості інструменту державного замовлення на підготовку спеціалістів, створення стимулів для підприємств, які профінансують освіту відповідного профілю, чи створять власну освітню базу) тощо. Збільшення масштабів та підвищення рівня іноваційності українського ОПК – це завдання на багато років чи навіть десятиліть наперед.
Ми повинні бути максимально самодостатніми та технологічно незалежними, водночас вбудовуючись в європейську систему оборонної промисловості, залучаючись у реалізацію спільних чи мультинаціональних оборонних програм для створення або модернізації ОВТ. Це питання не тільки захисту та безпеки нашої держави в умовах тисяч кілометрів державного кордону з країною, яка завжди намагатиметься знищити Україну.
Це ще й потужний драйвер розвитку економіки, адже на виробництво одного кінцевого виду військової продукції може бути зав’язано як мінімум декілька десятків чи навіть сотень інших виробництв. Читайте також: Держава викупить усі українські FPV-дрони.
Що стоїть за планами виробити 4,5 млн безпілотників? Не кажу вже про перспективу експорту військової продукції.
Війна запустить дуже довгий – на десятиліття – цикл переозброєння. Зростання оборонних бюджетів, зокрема на закупівлю військової техніки для армій багатьох країн світу, які збільшуватимуться на десятки і сотні тисяч осіб – це шанс для тих, хто зможе запропонувати сучасні високоточні та ефективні, і водночас – ресурсно- і вартісно-економічні зразки озброєння та військової техніки, і безумовно – для України, яка відтепер має унікальний досвід і уяву про напрями їх вдосконалення, здобуті не на випробувальних стендах чи полігонах, а у реальних бойових умовах. Триваюча війна дала більш глибоке бачення та розуміння – що буде затребуваним та ефективним з абсолютного нового покоління техніки, чим необхідно до-оснастити традиційні види зброї, щоб зробити їх більш стійкими та захищеними в умовах сучасної війни – і частина з цього розуміння вже реалізовано у конкретні технічні рішення. Але для цього недостатньо точкових і, будемо відвертими, нерідко слабких, з малими за обсягом ресурсами, несистемних рішень (наприклад, запущене торік пільгове кредитування підприємств ОПК, у результаті якого в останні дні грудня було видано перший кредит на 100 млн грн на 1 рік під 5% річних – при загальному обсязі виділених торік 263,4 млн грн на зниження відсоткової ставки). Як недостатньо просто не дуже помітно ухвалити вищезгадані правильні рішення щодо грантів та "Бібліотеки комплектуючих" – їх треба широко комунікувати з українським виробником, фокусуючись на сектор МСБ та бізнес на прифронтових/звільнених територіях.
Для останніх – це додаткова можливість вижити та підтримувати економічну активність у регіонах, де це об’єктивно складніше, ніж за декілька сотень кілометрів від лінії фронту. Читайте також: Новий рік – нова зброя.
Що чекає українську оборонну індустрію у 2025-му? Комплектуючі під час триваючої війни – це не тільки засіб для виробництва нової техніки, але й для відновлення та ремонту пошкодженої у боях, і чим ближче буде потрібний ресурс у достатній кількості, тим швидше повертатимуть техніку захисникам і захисницям ремонтно-відновлювальні підрозділи. Якщо подивитись широко – потрібна комплексна державна політика підтримки вітчизняного ОПК та створення для нього спеціальної сучасної екосистеми розвитку.
Частину з елементів такої екосистеми президент Володимир Зеленський озвучив ще у вересні 2023 року. Йшлося про спеціальний режим економічної діяльності для ОПК, який стимулюватиме прихід більшої кількості іноземних партнерів, Оборонний фонд, що забезпечуватиме додаткові ресурси для розвитку відповідних виробництв за рахунок чітко визначених джерел наповнення.
На жаль, не бачу якогось помітного руху на цьому шляху з боку тих, хто мав реалізовувати відповідні завдання. Ми сьогодні абсолютно пасивні у питанні використання індустріальних парків для розміщення там виробництв як власне ОВТ, так і комплектуючих до них.
Треба масштабувати інструмент венчурного інвестування у розробки та технології, які вже пропонуються у рамках Brave1. Розширювати обсяги портфелю державний гарантій, які надаватимуться для реалізації проєктів у сфері ОПК, та таких, які братимуть участь у створенні ланцюжка створення/забезпечення військової продукції. Читайте також: Рій дронів та божевільні покупці.
Як інженери перетворюють виробництво FPV на велику індустрію Маємо рухатись шляхом перетворення "Коаліцій спроможностей" у різних сферах у виробничі альянси/партнерства із забезпечення довгострокової кооперації українських та іноземних підприємств з виробництва ОВТ. Абсолютно не зайвим був би і розвиток спеціалізованого кредитування для ОПК для підтримки доступним, довгостроковим і недорогим ресурсом у першу чергу розроблення нових зразків озброєння та військової техніки, доведення їх до серійного виробництва. Потрібна не забюрократизована і не завантажена властивою нашим міністерствам і відомствам діяльністю спеціалізована Агенція, яка стала б візіонером, стратегічним модератором та елементом балансування цієї екосистеми, була її комунікатором з міжнародними партнерами. І це здатне усього за кілька років після старту принести відчутний практичний результат – як для держави та її економіки, так і як внесок України у створення та розбудову нової системи міжнародної безпеки для європейського континенту.