Нова хвиля інфоатак на НБУ: чому більший попит на валюту не є передумовою катастрофи?

Нещодавно кілька "експертів" синхронізовано випустили коментарі з акцентом на "карколомному" зростанні попиту на валюту.
Завдань в таких коментарів насправді декілька. Перше – посіяти паніку, адже чорним по білому ці "експерти" пишуть, що в "НБУ може бути недостатньо резервів для утримання курсової стійкості".
А це неприхована маніпуляція, щонайменше враховуючи, що резерви НБУ сягнули рекордного рівня на всьому історичному періоді. Беззаперечно, увага до достатності валютних резервів має бути прикута.
Академічна дискусія повинна відповісти на питання, у який спосіб підтримувати резерви і водночас мінімізувати монетарні наслідки їхнього нагромадження.
Але саме стимулювання панічних настроїв через інфоатаки точно не сприяє підтриманню валютних резервів і призводить до непродуктивної втрати резервів на інтервенції, адресовані нейтралізації панічного попиту на валюту. Друге – таким чином вони продовжують кампанію з підриву довіри до Національного банку.
Наприклад, акцентують, що попит на валюту стрімко зростає буцімто через те, що НБУ пом’якшував валютні обмеження у 2024 році.
Читайте також: Рекордні резерви, нові курсові рівні та найбільший продаж валюти.
Що відбувається з валютним ринком Водночас забувають сказати, що лібералізація багато в чому спростила життя українській економіці та посприяла її відновленню, і при цьому не була визначальним чинником зростання попиту на валюту.
Ба більше, якби НБУ не пом’якшував обмеження, лібералізація відбулася у менш природній спосіб – через обхід діючих обмежень компаніями. Навіщо робляться такі вкиди проти Нацбанку та як виявити маніпулятивний контент? Що ми знаємо з досвіду інформаційних атак на НБУ? По-перше, будь-яка цифра може запліднити негативний контекст і при бажанні розтиражуватись по мережі зацікавлених медіа.
По-друге, щільність новинного бомбардування кореспондує зі значимими подіями у сфері співпраці з міжнародними партнерами.
По-третє, саме щільність поширення односторонніх інфозбудників є свідченням скоординованості і маніпулятивної агресивності. Можна було би вчергове проігнорувати перезбуджене інфополе проблемою інтервенцій на підтримку гривні, якби не: той факт, що таке тиражування односторонньої "новини" швидше підігріватиме негатив.
Економічні агенти тривалий час перебувають під впливом асиметрично нерайдужних новин.
А тому чутливі до всього, що плекає їх власний алярмізм; очевидна аналогія нової хвилі атак з критикою НБУ попередніх років, коли від нього вимагали і нагромаджувати резерви, і знижувати ставку водночас.
Так і зараз.
Його критикують за високу ставку і за значні інтервенції.
Тоді як саме високі ставки і знижують потребу в інтервенціях. Втім, тут треба зробити застереження. По-перше, при зростанні номінальних доходів, що випереджають темп інфляції, виникає питання валютної структури заощаджень.
Якщо припустити, що економічні агенти мають певне уявлення про оптимальну частку іноземної валюти в портфелі активів, то будь-яке підвищення перманентного доходу буде впливати на формування автономного попиту на валюту. Тобто зростання попиту на валюту в поточних умовах є нормальним явищем.
В НБУ достатньо резервів, щоб його задовольнити.
До того ж він проводить політику привабливості гривні, що обмежує потенційний попит на валюту.
Тому що якби гривня втратила довіру, на валютному ринку опинилися б не лише кошти, що зберігаються в строкових гривневих депозитах та ОВДП, а і з поточних рахунків. Якщо за три роки жорсткої повномасштабної війни цього не відбулося, то чи варто цього очікувати у 2025 році, враховуючи ще й те, що питання ритмічності надходження міжнародного фінансування на цей рік майже вирішено, а резерви – на рекордному рівні? По-друге, з досвіду доларизованих економік відомий факт стійкості попиту на валюту, який за інерцією зберігається навіть тоді, коли очевидних підстав для неї вже немає.
Якщо простими словами – люди купують іноземну валюту за звичкою.
Злам цього структурного фактора відбувається, або в досить тривалій перспективі цінової стабільності і курсової гнучкості, або під впливом сильної рівноважної тенденції до зміцнення обмінного курсу, яка користується довірою. Високі реальні ставки тут не завжди спрацьовують, оскільки не завжди користуються довірою як політико-економічно стійкі в тривалій перспективі.
Це не означає, що вони не важливі.
Вони якраз важливі для забезпечення передумови для розширення курсової гнучкості при одночасній націленості на цінову стабільність. По-третє, структурні реформи допомагають вийти з інерційної доларизації. А що робити, якщо воєнні умови та потреби посилюють структурний попит на іноземну валюту? Відповідь нетривіальна.
Швидке розширення діапазону коливань обмінного курсу може за певних обставин бути контпродуктивним.
І навряд чи в найближчий час нас чекає рівноважне зміцнення курсу. Валютна лібералізація може бути фактором здатності реалізувати попит на іноземну валюту.
Але її треба розглядати в контексті євроінтеграції, яка передбачає свободу руху капіталу.
А тому або вона відбуватиметься в перспективі шоково з невизначеністю щодо впливу на макростабільність.
Або ж поступово, даючи можливість адаптувати інструменти політики і відкалібрувати їх. Посилення валютних обмежень теж можливе в разі погіршення алярмістського виміру тиску на резерви.
Або ж підвищення ставки, яке тільки частково буде адресовано проблемі редоларизації.
Тому за нею краще залишити профіль націленості на приведення інфляції до цілі на прогнозному горизонті. З цього випливає, що вибір поєднання таймінгу і обсягу лібералізації, рівня ставки, траєкторії розширення курсової гнучкості та обсягу інтервенцій потребує значних аналітичних ресурсів.
І вони явно виходять за межі тексту, згенерованого для зведення інфорахунків.