Українські виробники озброєння дивують світ

У ніч на 31 грудня 2024 року в районі мису Тарханкут, що в Криму, Сили оборони вперше за допомогою морських дронів збили два російські гвинтокрили.
Військові використали безпілотні човни Magura V5, озброєні ракетами Р-73. І це не все, чим дивували українські розробники.
Наприклад, командування Повітряних сил минулого року розповідало, як за допомогою РЕБ, а не ППО, знешкоджують ракети.
Окрім того, Україна стала п’ятою країною у світі, яка має власну лазерну зброю "Тризуб".
Вона дозволяє збивати літаки на висоті до двох кілометрів. За майже три роки великої війни українські виробники озброєння зробили величезний крок уперед.
І вже надають ЗСУ половину необхідної кількості техніки, а в деяких галузях вийшли на самозабезпечення. Центр оборонної промисловості Історично Україна мала потужний військово-промисловий комплекс (ВПК).
1991 року на території країни розташовувалося понад 1300 виробничих центрів і науково-дослідних інститутів, які працювали на оборонний комплекс Радянського Союзу. Нейтральний статус і ситуація, в якій опинилася країна, розслабили всіх.
Лише 2011 року було створено концерн "Укроборонпром", який об’єднав залишки державного ВПК під одним дахом.
Так от, до його складу увійшло лише 200 підприємств. Можна відносно легко перелічити об"єкти, що залишилися в управлінні Національного космічного агентства та інших органів – загальна їхня кількість не досягне й 250.
Як бачимо, за нетривалий час Україна втратила найпотужнішу частину напрацьованої системи, яка забезпечувала вітчизняний ВПК. Російські агресори добре поінформовані про українські оборонні підприємства, тож ще в перші дні повномасштабного вторгнення ті потрапили під потужні обстріли.
Попри це, Україна змогла зробити важливий крок уперед. Читайте також: Чого бракує системі оборонних закупівель.
Чотири пункти на майбутнє Держава відпустила важелі регулювання, і фактично дозволила приватним підприємствам зайти на ринок виробництва зброї.
Формально він не був закритий, проте ускладнений, формалізований, насичений величезною кількістю бюрократичних процедур.
Подолати всі ці бар’єри вдавалося лише одиницям ентузіастів з-поміж приватних компаній. Одне з найбільших досягнень – власне виробництво дронів.
Уже, мабуть, ніхто й не згадає, як улітку 2022-го громадяни Литви збирали 5 млн дол.
на турецький ударний безпілотник Bayraktar.
А нині дрони в Україні виробляють близько 1000 компаній.
І вони випускають техніку, від маленької до великої, яка коштує значно дешевше, ніж імпортна, здатна обходити російські РЕБи й долати сотні кілометрів. Читайте також: Чому державі потрібен експорт української зброї Дрони як ефективний спосіб ведення бойових дій донині не розглядала жодна сучасна армія світу.
Проте вони стали жахом для власників російських нафтобаз і НПЗ, які вибухають ледь не щодня.
І російські агресори, схоже, не можуть нічого із цим вдіяти.
Так само безпілотники стали незамінними на фронті.
Україна ж опинилася в переліку світових лідерів з випуску й розробки дронів.Виробничі потужності вітчизняних підприємств, які виготовляють БПЛА, стрімко зростають.
Ще 2023 року вони становили 300 тис.
одиниць на рік.
2024-го кількість випущених в Україні БПЛА перевищила мільйон, 2025-го очікується, що вироблять понад 2,5 млн, а потенціал виробництв уже дозволяє очікувати на 4 млн одиниць щорічно чи навіть більше. Наша країна повністю забезпечує себе РЕБами, дедалі менше залежить від імпорту броньованих автомобілів.
Місцеві компанії виробляють артилерію, міномети, з конвеєру вийшли перші партії 155-міліметрових снарядів.
За даними Агенції оборонних закупівель, минулого року 60% усіх бюджетів на озброєння було витрачено на придбання товарів українського виробництва. Про що треба думати вже сьогодні 13 квітня 2022 року – цю дату добре пам’ятають у московії.
Дві українські ракети "Нептун" потопили флагман – ракетний крейсер "Москва".
Згодом з’явилися різні модифікації української ракети, а незабаром й інші винаходи – ракета-дрон "Паляниця", крилата ракета "Пекло", а також балістична ракета з радіусом дії 600–700 кілометрів.
Але тут все відбувається не так швидко, як з безпілотниками. Розвиток ракетної програми – тривалий процес, адже йдеться про виробництво надскладної техніки.
Кожну нову ракету розробляють і тестують десятиріччями.
І розпочинається така робота зі створення власної конструкторської школи.
Вона існувала в Україні на початку 1990-х, проте за десятки років деградувала, тому лишилися лише окремі фахівці.
Робота над відновленням ракетної школи вже триває, тому й бачимо чимраз більше новітніх розробок. Нова геополітична реальність, в якій опинився увесь світ, демонструє – державність України залежить від можливості виробляти власне озброєння.
І навіть після завершення війни важливо не втратити цей імпульс.
З якими викликами доведеться зіткнутися? Робота з держзамовленнями.
На жаль, є питання щодо державних закупівель, і всі вони очікують на вирішення.
Так, Агенція оборонних закупівель на четвертий рік війни все ще потребує бази потенційних постачальників та виробників зброї по всьому світу за кожною номенклатурою. Читайте також: Тіньовий ОПК.
Як тисячі українців з 3D-принтерами побудували великий збройовий завод Комерційні пропозиції від виробників можуть банально загубитися, адже немає єдиного чіткого обліку та системи опрацювання.
Як відсутня й оцінка ризиків, яку вкрай потрібно мати, коли йдеться про мільярдні закупівлі.
Також є питання до відповідних структур в питаннях розробки реєстрів та алгоритмів з відбору постачальників. Щодо контрактування продукції вітчизняних виробників, поза сумнівом, потрібен прозорий ринковий механізм, що дозволить інвестору оцінити розміри капіталовкладень у проєкт і можливість отримати конкретні державні замовлення.
Ця гра має бути чесною, з рівними правами для всіх учасників. Зрозумілими повинні бути дозвільні процедури й розміри оподаткування, інвестори хочуть прораховувати ринок на декілька років уперед.
Але треба усвідомлювати, що технології – швидкоплинні, і противник не стоїть на місці.
Тому те, що купували вчора, може бути неактуальним завтра.
І в цьому питанні державі доведеться шукати баланс між своїми інтересами та інтересами інвесторів, які вкладають кошти у виробництво певної моделі обладнання. Дозвіл на експорт.
Після початку великої війни продаж виробленого в Україні озброєння за кордон було заборонено.
Хоча зацікавлення іноземних замовників – величезне.
Через фінансові обмеження та обмеженість ресурсів держава не в змозі придбати все, що виробляється.
А тим часом компанії-розробники потребують інвестицій. Читайте також: Новий рік – нова зброя.
Що чекає українську оборонну індустрію у 2025-му? Дозволити експорт навіть деяких товарів у певні країни – це складне політичне рішення, тому нині простіше сказати виробникам "ні".
Але цей дозвіл все одно доведеться надавати, і він насамперед стосуватиметься озброєння, якого не потребують українські військові.
Звичайно, ЗСУ матимуть пріоритет, і все, що їм необхідно, вони отримають без зволікань. Проте, якщо Україна не укладатиме контракти на всю вироблену компаніями зброю, підприємства працюватимуть на збиток, не матимуть коштів на інвестиції у виробництво та можливості розробляти нові моделі, не зможуть збільшити податкові платежі до бюджету.
Ситуація може призвести до того, що виробники прагнутимуть релокувати виробництво за кордон, адже це буде єдиною можливістю масштабуватися та розвиватися. Противники експорту називають серед причин те, що, по-перше, це використає ворожа пропаганда: мовляв, навіщо допомагати країні, яка торгує зброєю? Інші переконані, що існує ризик, що внаслідок кількох угод зброя взагалі потрапить до рук росіян.
Власне, обидва ризики можуть бути нівельовані, адже з партнерами важливо налагодити правильну комунікацію, бо пропаганда так чи так виступає проти інтересів України, з експортом чи без нього. Щодо закупівель на експорт варто встановити певні обмеження та методи контролю, погоджені з усіма країнами-партнерами, що закуповуватимуть продукцію.
Звісно, продавати слід лише до дружніх країн, які своєю співпрацею з Україною довели своє ставлення та партнерство. Контролювати експортні поставки можна й через варіант так званого обмеженого експорту, коли створюється та затверджується перелік, що точно можемо експортувати, а також кількість – скільки одиниць упродовж року.
Насамперед нині розглядають варіант почати експорт БПЛА, адже саме в цьому сегменті Україна виробляє значно більше, ніж здатна закупити для власних потреб. Читайте також: В Україні працюють над відкриттям експорту озброєнь.
Навіщо це під час війни? Втримати українських спеціалістів.
Після завершення війни люди, які знають, як удосконалити дрон, чи розуміють специфіку введення бойових дії, будуть на вагу золота.
Багато країн у світі захочуть запросити таких експертів до себе, ладні платити їм шалені кошти.
І в цьому питанні чимало залежатиме від держави й тієї стратегії, яку вона обере у взаємовідносинах з оборонно-промисловим комплексом.
Слід створити умови, щоб фахівці такого рівня могли реалізовувати себе в усіх значеннях цього слова в Україні. Будьмо відверті: у мирний час, щоби втримати цінні кваліфіковані кадри, потрібно більше, ніж "офіційна заробітна плата плюс соцпакет".
Держава має тісно співпрацювати з підприємствами, допомагаючи у вирішенні кадрових питань, а компанії повинні приділяти більше уваги своїм фахівцям, зокрема, їхньому розвитку. Адже, з урахуванням зростання зацікавленості сектором ВПК, нині молодь готова вступати на спеціальності, пов’язані з інженерією, технологіями й розробкою зброї.
Тут держава має потурбуватися про наукове й освітнє підґрунтя, про кількість бюджетних місць в університетах, а компанії – про надання майданчиків для проходження молоддю практики й стажування. Гарантувати відсутність певного кадрового відтоку після завершення війни не зможе, звісно, ніхто.
Але якщо галузь і держава спільними зусиллями дбатимуть про освітні проєкти, про розвиток як виробництва, так і кадрового потенціалу, забезпечуючи фахівцям найкращі умови, виграють усі, а ймовірні втрати кадрів не стануть перешкодою для справді ефективного розвитку нашого ВПК. Державна підтримка.
Щоб українська галузь ВПК розвивалась і з’являлися нові розробки, необхідно створити ефективну екосистему – підтримувати стартапи, гарантувати їхнім представникам можливість отримання потрібного досвіду, надавати пільгові кредити та гранти.
Але першочерговим завданням є забезпечення доступу підприємств до кредитних коштів. Читайте також: Зброярська дипломатія.
Як Україна вибиває в союзників сотні мільйонів доларів на власне виробництво озброєнь Так, восени 2024 року уряд нарешті розширив програму "5-7-9" на підприємства ВПК.
Це пільгове кредитування за ставкою 5% річних, що дозволить компаніям залучати до 100 млн грн на термін до 3 років та до 500 млн грн на термін до 5 років. Звісно, доступне кредитування дозволить підприємствам виробляти більше зброї.
І ця програма потрібна, проте досі не вирішує всіх питань, адже потреби галузі у фінансуванні нині значно перевищують можливості державної програми.
А тим часом відомо про політику деяких приватних банків, які принципово відмовляються погоджувати позики оборонним підприємствам. До того ж велике підприємство може так чи так узяти банківський кредит, тоді як малі й середні виробники не мають можливості або відповідати доволі жорстким вимогам банків, або ж розрахувати свої майбутні доходи у такий спосіб, щоб гарантувати банку повернення кредиту. Варто налагодити комунікацію з Національним банком як регулятором банківського сектору, що має вибудувати подальшу якісну комунікацію з банками, одна з головних функцій яких – підтримка економіки через кредитування.
Тож чому ця підтримка не надається підприємствам ВПК? Інша можливість – залучення компаніями іноземних інвестицій – теж поки що не реалізована, хоча й відомо про спроби створити спільні підприємства з залученням іноземних інвестицій.
Проте досі існує забагато перепон адміністративного, регуляторного характеру, і більшість просто відкидає цю ідею як таку, що потребує занадто багато часу й зусиль.
Тим часом як потреба у фінансуванні нікуди не зникає. Саме в цих питаннях державі слід піти назустріч виробникам, покращити норми в такий спосіб, щоб і в малих, і у великих підприємств була можливість залучити стабільні інвестиції.
Це суттєво сприятиме розвитку й інноваційного, і виробничого потенціалу галузі. Україна має надзвичайно потужний виробничий потенціал і може стати одним з найбільших у світі виробників надсучасної зброї.
Звісно, це вимагає контролю.
Бо найгірше, що може статися, – українські винаходи потраплять не в ті руки.
Але ця сфера здатна залучити мільярдні інвестиції зі всього світу, і це вкрай необхідно для відбудови країни після завершення війни.