Штучний інтелект у правосудді: ефективність, ризики та неминучість

В останні роки правосуддя та підходи судочинства еволюціонують під впливом технологій.
Лише за останні десять років ми були свідками появи автоматизованої системи документообігу суду та запровадження обов’язкової реєстрації і подання до суду документів через електронний кабінет для широкого кола суб’єктів. Тепер перед судами постає новий виклик: штучний інтелект (ШІ).
У березні суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, доктор юридичних наук, професор Ян Берназюк висловив низку тез про роль ШІ в правосудді. Його позиція однозначна: інтеграція ШІ із судовою системою неминуча, і від нас залежить, наскільки ефективно та етично ми пройдемо цей шлях.
Погоджуючись із суддею, хочу детальніше розкрити, чому впровадження ШІ неминуче та безальтернативне для правосуддя, які ризики воно несе та як їх мінімізувати. ШІ як інструмент підвищення ефективності судів Юридична практика перенасичена рутинними завданнями: аналіз тисяч сторінок матеріалів справ, пошук судової практики, підготовка типових документів.
ШІ здатний суттєво прискорити ці процеси, беручи на себе механічну роботу і залишаючи суддям та юристам більше часу на складнішу аналітику. Наприклад, алгоритми можуть автоматично аналізувати масиви судових рішень, виявляти розбіжності та допомагати формувати узгоджену правову позицію судів.
Єдність судової практики – фундаментальна цінність, що забезпечує рівність перед законом і передбачуваність рішень.
ШІ може стати ефективним інструментом для досягнення цієї єдності та оптимізації роботи судів усіх рівнів. Бачу це і на власному досвіді.
Нерідко розгляд справ затягується через перевантаженість суддів, але якби частину роботи (сортування доказів, пошук схожих прецедентів) виконував алгоритм, правосуддя здійснювалося б швидше. Ігнорування сучасних технологій неминуче уповільнює правосуддя та знижує його ефективність.
Використання ШІ – не данина моді, а практична необхідність, щоб судова система встигала за викликами часу і потребами суспільства. Ризики алгоритмічної упередженості та дискримінації Утім, поруч з надіями на швидкість та ефективність приходять і застереження. Один з ризиків – алгоритмічна упередженість.
ШІ не упереджений сам по собі, але він вчиться на даних, які можуть містити дисбаланс або відбиток людських стереотипів.
Якщо в минулих рішеннях або статистичних даних є упередження щодо певних груп, алгоритм може їх відтворювати і навіть підсилювати. Це може призвести до дискримінації – нерівного ставлення до людей (за ознаками раси, статі, соціального статусу), закладеного неявно в математичну модель. Наприклад, алгоритм оцінки ризику рецидиву, який використовували суди в США, дав збій у питанні справедливості.
Комп"ютерна програма оцінила ймовірність повторного злочину для двох осіб: темношкірої підсудної та білого підсудного.
Алгоритм визначив першу як "високий ризик", а другого – як "низький ризик". Згодом з’ясувалося, що жінка більше не вчиняла злочинів, а чоловік знову скоїв тяжке правопорушення.
Цей випадок оголив проблему: машина може помилятися системно, якщо її навчили на упереджених даних. Для України це застереження особливо актуальне.
Судові алгоритми не повинні дискримінувати, скажімо, за мовною ознакою чи місцем проживання.
Тому необхідно ретельно тестувати ШІ-рішення на відсутність упередженості, залучати до їх розробки експертів з прав людини та постійно наглядати за результатами. "Чорна скринька" ШІ та прозорість рішень Ще один виклик – прозорість та підзвітність рішень, ухвалених за допомогою штучного інтелекту.
Складні нейронні мережі часто працюють як "чорна скринька": видають результат, але пояснити логіку його отримання важко або неможливо. Для правосуддя це серйозна проблема.
Громадяни мають право розуміти, чому ухвалене те чи інше судове рішення.
Суддя за законом зобов’язаний мотивувати свій вердикт: посилатися на докази, норми права, обґрунтувати оцінку обставин.
Якщо ж рішення підказав комп’ютерний алгоритм, як перевірити, що він не помилився? Як переконатися, що в "мозку" машини не стався збій? Поняття "чорної скриньки" стосується ситуації, коли алгоритми ухвалюють рішення, але їхній внутрішній процес залишається непрозорим для людини. Уявімо, що ШІ-рекомендація суттєво вплинула на вирок.
Сторона оскаржує рішення, вимагаючи пояснити, чому суд дійшов таких висновків.
Якщо обґрунтування судді буде лише формальним прикриттям для прихованої поради алгоритму, це підриває довіру до правосуддя.
Потрібен механізм пояснюваності. Використовуючи штучний інтелект, суди повинні застосовувати тільки ті системи, які можуть давати зрозумілі пояснення або принаймні дозволять судді чітко обґрунтувати рішення, не прикриваючись фразою "так вказав комп’ютер".
Прозорість алгоритмів – обов’язкова умова, інакше ризикуємо отримати швидкі, але загадкові судові рішення, що неприпустимо в правовій державі. "Дилема кентавра": баланс між суддею та штучним інтелектом Застосування ШІ в суді порушує питання, де проходить межа між тим, що робить машина, а що – людина? Цю проблему образно називають "дилемою кентавра". Мова про те, як поєднати в одному "організмі" людський розум та машинний інтелект і розподілити зони відповідальності.
Кентавр – міфологічна істота: наполовину людина, наполовину кінь.
У нашому випадку "кінь" – це ШІ, який додає швидкості і сили в обробці даних, а "людина" – це суддя з його мудрістю, емпатією та моральним чуттям.
Дилема кентавра полягає у визначенні меж відповідальності між суддею та ШІ і питанні, хто в підсумку відповідає за вердикт і його наслідки. Як зазначають експерти, цей виклик про те, щоб чітко окреслити, де закінчується допомога алгоритму і починається влада судді.
На моє переконання, відповідальність завжди має залишатися за людиною-суддею.
ШІ повинен бути інструментом, помічником, розширенням можливостей, але не заміною судді. Остаточне рішення та його обґрунтування – прерогатива людини.
Лише людина здатна врахувати тонкощі конкретної життєвої ситуації, застосувати принцип гуманності чи пропорційності покарання.
Водночас відмовлятися від порад ШІ теж нерозумно, бо найкращі результати дає співпраця.
Головне – встановити чіткі правила цієї взаємодії: суддя використовує висновки ШІ, але критично їх оцінює, перевіряє та ухвалює рішення, усвідомлюючи свою відповідальність. Парадокс Моравека: що машини не можуть у правосудді Чому важливо зберегти провідну роль людини? Штучний інтелект блискуче справляється з тим, що складно для людини, і навпаки.
Це явище відоме як парадокс Моравека.
Науковці зауважили дивну річ: для комп’ютера легко виконувати складні обчислення чи аналізувати великі масиви структурованої інформації (те, що ми називаємо "високорівневе мислення"), але надзвичайно важко навчити машину речам, які маленька дитина робить без зусиль. У контексті правосуддя це означає, що формально-логічні завдання – перевірка дотримання процесуальних строків, пошук колізій у законах, порівняння текстів договорів – ШІ виконає навіть краще за людину.
Проте є аспекти, де машини досі безсилі або діють невпевнено.
Це розуміння контексту, емпатія, моральна оцінка. Читайте також: На що буде схожий день звичайної людини у 2030 році? Судочинство – це не просто застосування норм, це й зважування цінностей, врахування людських переживань.
Розв’язуючи сімейний спір чи визначаючи міру покарання, суддя спирається не лише на "кодекс", а й на свій життєвий досвід, тонке відчуття справедливості.
Комп’ютеру таке не притаманне.
Жоден алгоритм не проживе життя замість людини – не відчує, що таке горе втрати чи каяття, не зрозуміє культурного контексту, який може вплинути на оцінку вчинку. Це і є проявом парадоксу Моравека: те, що для нас інтуїтивно просто (співчуття, розсудливість, врахування невимовлених нюансів), для ШІ виявляється складним.
Тому залучення ШІ має доповнювати людський фактор, а не усувати його.
Машина – геніальний аналітик, але лише людина може бути справедливим арбітром. Міжнародний досвід використання ШІ в судах Інтеграція ШІ із судовою системою – не футурологія, а реальність у багатьох країнах.
Україна тут не першопроходець і ми можемо врахувати чужий досвід. Естонія одна з перших у Європі заявила про план впровадження "робота-судді" для розгляду дрібних позовів онлайн.
Рішення ухвалюватиме програма, а сторони зможуть його оскаржити в "справжнього" судді.
Уряд Естонії розраховує таким чином розвантажити суди і зробити правосуддя швидшим.
Хоч цей проєкт ще експериментальний, сам факт, що держава довірила машині вирішення юридичних конфліктів, показовий: технології досягли рівня, коли їм готові делегувати рутину. Китай пішов ще далі: створив "кіберсуди", де частину процесів веде ШІ.
У містах на кшталт Ханчжоу діють судові платформи, що онлайн розглядають спори у сфері e-commerce, інтелектуальної власності та інші цифрові справи. У 2019 році Верховний народний суд Китаю повідомив, що з 2017 року використовує в цих судах віртуального суддю на основі ШІ.
Цей штучний суддя може самостійно проводити певні стадії процесу та пропонувати рішення. Звісно, остаточно затверджує вердикт живий суддя, але навантаження на нього значно менше.
Китайські розробники також активно застосовують системи прогнозування результатів справ: за даними про мільйони вироків ШІ намагається передбачити, як суд вирішить нову справу.
Це допомагає суддям орієнтуватися в практиці і забезпечувати її єдність, а громадянам – розуміти шанси спору. США та країни Заходу теж експериментують з штучним інтелектом у праві, хоча більш обережно.
Загрозою для прав людини можуть слугувати програми на основі ШІ, які використовуються для збору персональних даних особи та визначення на їх основі ступеня ризику вчинення нею правопорушень у майбутньому. До таких систем належать HART (Harm Assessment Risk Tool), яка проходила тестування у Великій Британії, та COMPAS (Correctional Offender Management Profiling for Alternative Sanctions), яка використовувалася в США та оцінювала ризик вчинення повторного злочину.
Якщо HART мала консультативне значення для судді, то COMPAS була обов’язковою в деяких федеральних штатах Америки. У судах кількох штатів застосовували алгоритми для оцінки ризику, чи варто випускати обвинувачених під заставу або умовно-достроково.
Такі системи викликали суперечки щодо упередженості, але є і позитивні приклади: програми, що допомагають складати графік засідань, керувати електронним документообігом, автоматично витягувати з позовних заяв ключові дані для суддів. У Великій Британії та Канаді набувають популярності онлайн-платформи врегулювання спорів, де алгоритми є посередниками в медіації дрібних конфліктів, наприклад, між споживачем і продавцем.
Це не "правосуддя від ШІ", але важливий крок: люди звикають довіряти вирішення спорів комп’ютерним системам. Зарубіжний досвід вчить нас двох речей.
По-перше, ШІ працює і дає вигоду: зменшує навантаження, економить час, підвищує доступність правосуддя.
По-друге, помилки можливі, тому потрібні нагляд людини і поступове впровадження.
Україна може переймати найкраще, уникаючи чужих промахів. Необхідність правового регулювання та етичних стандартів Стрімке впровадження штучного інтелекту в суди ставить перед державою та правничою спільнотою ще одне завдання: розробити чіткі правила гри.
Потрібне правове регулювання, яке визначить рамки використання ШІ, аби гарантувати дотримання прав громадян і основоположних принципів правосуддя. Необхідно класифікувати завдання, дозволені для автоматизації.
Можна законом або підзаконними актами закріпити, що рішення про винуватість чи визначення покарання не може ухвалювати автономно ШІ – обов’язкова участь живого судді. Натомість допоміжні функції (аналіз доказів, підготовка проєкту рішення, рекомендації щодо міри запобіжного заходу) можуть виконувати програми за умов контролю.
Такий підхід відповідає принципу, який уже обговорюється у світі: "людина має залишатися в центрі" при використанні ШІ у сфері правосуддя. Наступне – це стандарти якості та прозорості для судових алгоритмів.
Алгоритми, які застосовують суди, мають проходити сертифікацію на предмет точності, відсутності упередженості, безпеки збереження даних. Код таких програм бажано зробити відкритим для державних експертів або забезпечити незалежний аудит.
Судді та адвокати повинні мати можливість розуміти логіку системи.
Тут варто орієнтуватися на міжнародні напрацювання. Наприклад, у Євросоюзі розробили Європейську етичну хартію про використання штучного інтелекту в судових системах, де серед принципів – повага до прав людини, недискримінація, прозорість, підзвітність та керованість людиною.
Тобто ШІ має допомагати правосуддю, але кінцевий контроль за ним закріплений за людиною.
Ці принципи слід імплементувати і в українське законодавство. Не менш важливо створити етичні кодекси для суддів.
Суддя мусить розуміти: використання комп’ютерних порад – це додаткова відповідальність.
Потрібно буде декларувати, чи звертався він до ШІ при ухваленні рішення, забезпечувати сторонам можливість ознайомитися з висновком ШІ, якщо той впливав на справу. У суддівській спільноті починається ця дискусія і це добрий знак.
Регулювання не повинне гальмувати прогрес, воно має сформувати довіру до нових технологій у суспільстві.
Коли є чіткі гарантії і запобіжники, людям легше прийняти новації. Висновок ШІ стукає у двері українських судів.
Відчиняти їх чи ні – уже не питання.
Світовий досвід та об’єктивні потреби показують: цей шлях неминучий.
Питання в іншому: ми пройдемо ним свідомо і підготовлено чи нас змете хвиля прогресу? Я поділяю оптимізм судді Яна Берназюка щодо перспектив ШІ в нашій системі правосуддя.
Якщо впровадити його виважено, з дотриманням етичних і правових принципів, виграють усі: і судді, і учасники процесів, і суспільство загалом.
Правосуддя стане швидшим, доступнішим, більш прогнозованим. Водночас цей оптимізм не сліпий: ми чітко усвідомлюємо ризики і готові їм протистояти: відстежувати можливу упередженість алгоритмів, вимагати прозорості "чорних скриньок", залишати за людиною останнє слово. ШІ в судах – як потужний інструмент: ним треба вміти користуватися.
Молоток забиває цвяхи швидше, але в невмілих руках може гепнути по пальцях.
Так само з алгоритмами: вони повинні стати продовженням руки судді, а не його заміною. Зрештою, впровадження ШІ – це шанс переосмислити підходи до правосуддя, підняти його на новий рівень.
Не варто його боятися чи ідеалізувати, варто працювати над тим, щоб розумна машина слугувала верховенству права.